Тема мігрантів стала предметом для дискусій 85-го Соціального тижня Франції

Декілька років підряд Інститут екуменічних студій УКУ організовує участь української делегації в Соціальному тижні у Франції, який проходить під егідою Католицької Церкви. Але цей тиждень, з одного боку, має екуменічний характер, бо в ньому беруть участь представники різних конфесій та релігій. А з іншого, він стосується не лише проблем Франції, а й Європи загалом. Детальніше про цьогорічний Соціальний тиждень у репортажі кореспондента РІСУ Галини БІЛАК.

Від 26 до 28 листопада у Парижі тривав 85-й Соціальний тиждень Франції. Темою для цьогорічних зустрічей стали проблеми мігрантів, їх адаптації у нове середовище і збереження їхніх прав. Впродовж трьох днів понад 4 тисячі учасників з 22 країн Центральної та Східної Європи (у т.ч. й з України) слухали доповіді науковців, соціальних працівників, священиків та сповіді самих мігрантів. Щирі розповіді тих, кому довелося з певних причин — а це і пошук роботи, і намагання здобути хорошу освіту, і втеча від політичних переслідувань — були найзворушливішим моментом Тижня. Зустрічі відбувалися з благословення Папи Бенедикта XVI, який наголосив, що усі повинні поважати права кожного мігранта.

Тема міграції сьогодні більш ніж актуальна для Західної Європи загалом та Франції зокрема. Як заявив Жан-П'єр Роза, один із директорів Тижня, вона окреслилася ще після дискусій 2008 року, коли організатори побачили, що навіть Церкви мають різне ставлення до цієї проблеми. В сучасному світі питання міграції належить до тих, яке не може не хвилювати. Можливо, для України воно поки що не настільки злободенне, та все ж, зважаючи на світові тенденції, нехтувати ним не можна.

Згідно з даними ООН, 2009 року у світі нараховувалося близько 214 млн мігрантів, що складає 3% світового населення. Основні міграційні потоки рухалися з Півдня на Північ, хоча рухи між країнами Півдня теж доволі значні. Міграція вже досягла глобального рівня, але при цьому її масштаби щоразу збільшуються. За словами Кетрін де Вендет Вітоль, спеціаліста в галузі міжнародної міграції, близько мільярда людей сьогодні перебувають у стані мобільності. А це означає, що проблема стосується усіх регіонів світу без винятку, адже кожна країна стає або пунктом відправлення, або призначення, або транзиту, а іноді — й усім одразу.

Як сказав президент Соціальних тижнів Франції Жером Віньйон, «міграція стає глобальною». «Зрештою, вона є невід’ємною частиною глобалізації. І саме тому сьогодні ця проблема так гостро стоїть у Європі. Навіть не беручи до уваги нещодавніх подій, таких як расистське насильство в Італії, зростаючий успіх націоналістських партій, які є більш чи менш ксенофобськими, майже у всіх європейських країнах, є ясним знаком негативного громадського ставлення до цього феномену. Але громадська думка розділена. Вона не пройнята антипатіями до тих, хто стоїть поруч з мігрантами і бореться щодня для того, щоб впевнитися, що права цих людей поважають, а умови їхнього життя, часто надскладні, все ж удосконалюються. В таких умовах, важко зберегти об’єктивність в політичній сфері. Згідно з офіційними рапортами, опублікованими ЮНЕСКО та ООН, кількість іммігрантів, які прибувають у країни Західної Європи, залишається доволі низькою, але з погляду демографічних і економічних викликів нашого старіючого суспільства це виглядає зовсім по-іншому. Тому тема 85 Соціального тижня Франції надзвичайно актуальна і висуває багато важливих питань», — наголосив він.

Про доволі неоднозначне ставлення європейського суспільства до цієї проблеми свідчить випадок, який відбувся під час Соціального тижня у третій день зустрічей. Один з ораторів, запрошених на круглий стіл в неділю вранці, зіткнувся з ворожістю частини засідання. Анрі Гуйно (Guaino), представник французького уряду,що займається питанням міграції, прибув на засідання, щоб розповісти про імміграційну політику Франції та бачення урядом перспектив розв’язання цієї проблеми. Проте його слова дещо дисонували з загальним настроєм зустрічей, оскільки аудиторія, яка три дні слухала про страждання мігрантів і говорила про необхідність віддати пріоритет повазі до їхніх прав, не готова була слухати про бюрократизм, пов'язаний з вирішенням цієї проблеми. Доповідач змушений був перервати виступ і навіть готовий був покинути зал, та завдяки втручанню Жерома Віньйона учасники все ж дійшли компромісу і погодилися, що потрібна ефективна взаємодія держави і громадянського суспільства, особливо усіх християн, для того щоб разом будувати майбутнє.

Варто зазначити, що доволі часто учасники круглих столів говорили про необхідність побудови стосунків довіри і відповідальності, що дуже перегукувалося з темою цьогорічного Екуменічного соціального тижня у Львові. Багато уваги приділили виступам священиків та пасторів різних конфесій, адже міграція у Франції часто заторкує релігійні почуття її громадян. Проте, незважаючи на поширення ісламу в цій країні, все ж Церква засвідчила свою готовність прийняти кожного. Вона, опираючись на принцип гідності кожної людини, закликала до пильності проти дискримінації, расизму та ксенофобії. Кілька разів промовці нагадували усім присутнім слова Папи Івана Павла ІІ, який наголошував, що коли істинне розуміння проблеми обумовлене забобонами і ксенофобіями, Церква не може не чути голосу братства і не свідчити про благодійність.

У другий день зустрічей обговорювали питання інтеграції іммігрантів у французьке суспільство. Доповідачі наголошували на необхідності поваги до культури та релігійних цінностей мігрантів, говорили про небезпеки повної асиміляції, але разом з тим обговорили і проблему вседозволеності, адже часом цінності, до прикладу ісламського і християнського світів, дещо різні, і це вимагає певної узгодженості. Йшлося про необхідність будівництва суспільства, в якому, як це відбувається в деяких містах США, могли б співіснувати різні культури. Адже зрештою, як влучно зауважив Цвєтан Тодоров, «міграція — це подвійне збагачення: мігранти збагачуються тим, що пізнають європейський світ, а європейці — не просто вчаться бачити іншого, а й позбуваються від своїх забобонів щодо “інших”».

Значну увагу приділили і проблемі жінок-мігрантів, які нерідко зазнають подвійної дискримінації, а також питанню громадянства дітей, які народжуються вже у Франції. Не оминули і проблеми пов’язаної із використанням роботодавцями мігрантів як дешевої робочої сили. У зв’язку з цим йшлося про надання певних соціальних гарантій цій категорії населення, зокрема можливості для них подавати скарги і позови на таких працедавців.

Варто зауважити, що якщо структура, виступи, цінності, про які йшлося, часто нагадували те, що відбувається під час Соціальних тижнів в Україні, то вік учасників суттєво відрізнявся. Щойно ти заходив у конференц-зал, складалося враження, що ти потрапив на зустріч пенсіонерів. Тільки 232 учасники із 4000 — це люди віком до 30 років, а це навіть не 6%. Ситуація доволі дивна, адже виглядає так, що про спільне будівництво майбутнього говорять не ті, кому це майбутнє доведеться будувати, а ті, хто й на сьогодення великого впливу вже не має. Це створювало настрій певної недовіри до всього, про що йшлося.

Щоб переконатися, що все, що відбувалосявпродовж цих трьох днів, — це не пусті розмови, вирішила поспілкуватися з людьми, які фактично мають статус трудових мігрантів у Франції, а саме — з українськими заробітчанами, яких у Парижі сьогодні близько 6 тисяч. Місцем їх постійних зустрічей, а також культурного та релігійного життя є українська греко-католицька церква в Парижі. Перед входом до неї стоїть велика дошка оголошень з повідомленнями про пошук роботи, сприяння у працевлаштуванні і навіть намірами купити роботу в інших. Церква робить все для того, щоб ці люди почували себе як вдома.

Поспілкувавшись з прихожанами, ми довідалися, що справді французька влада доволі ліберально ставиться до мігрантів і надає певний соціальний захист, з якого деякі українці навіть «умудряються» скористатися. Що ж до проблем із документами, то, за словами Світлани, яка вже 8 років працює у Парижі, навіть якщо хтось потрапляє до жандармерії, що буває хіба у випадках хуліганства, то відсутність візи чи іноді навіть паспорта не стають причиною для депортації, як це буває у інших країнах. Відповідати доводиться тільки за вчинений злочин, адже хто б ти не був, закон — один.

Слова українців засвідчили, що засідання Соціальних тижнів Франції не просто балачки, і що французький уряд справді дуже лояльно ставиться до іммігрантів як зі Східної Європи, так і з країн Африки та Азії, ставлячи на перше місце гідність кожної людини.

Але поряд з такою відкритістю до іншого французам потрібно також серйозно задуматися над тим, як у всій цій різноманітності не втратити власної ідентичності, адже багато мігрантів їдуть у Європу щоб жити краще, але не для того, щоб приймати європейські цінності. Це має як свої плюси, так і мінуси. І французам треба добре попрацювати над тим, щоб тих мінусів було якомога менше.

Поїздка у паризькому метро засвідчує, що потрібен лише один хибний крок для того, щоб Європа перестала бути європейською.