Релігійне виховання в Пласті
Протоєрей Михайло ДИМИД.
"Місце релігії в Пласті – це часткова відповідь на запитання місця релігії в суспільстві..."
збережено стиль автора
Місце Бога у житті людини – це відвічна тема людської історії. Місце Бога у суспільстві – теж дуже дебатована тема серед різних цивілізацій і суспільних та політичних систем. Місце релігії в Пласті – це часткова відповідь на запитання місця релігії в суспільстві. Інше приближене питання, яке ми можемо собі поставити: наскільки виправдано займатися релігією нерелігійним організаціям в тому ж числі Пласту? Оскільки, у світі існує Сатана, який поборює добрі наміри, то ці питання завжди будуть актуальними. Сумнів, посіяний Дияволом турбує як індивідуумів, так і суспільні групи людей.
I. 1. Якби так було, що правила життя встановлені раз і назавжди нашими прабатьками і батьками були б очевидними, то вистарчило б нам Святого Письма і Катехизму, чи навіть “Життя в Пласті” доктора Олександра Тисовського. Але воно так не є.
Коли ми читаємо друга Дрота то нам стає ясно, що гасло “Красно” із пластового кличу і обіту має за основу найвище добро, яким є Господь Бог. А читаючи, наприклад, пояснення того самого обіту пера Старого вовка в ч.1 “Пластового Шляху” за 2004 рік бачимо звуження ідеї краси і добра до суто людських основ. Я далекий від думки, що такий феномен є зумисний, однак я на нього вказую, бо це виявляє природну людську слабкість собі привласнювати “красу і добро” – все те, що Основоположник Дрот називав “чудами” в знаках наведення (Життя в Пласті. вид. 3. Нью Йорк-Торонто 1969. с. 170). Він ясно вказував, що це не могло бути людською справою, він навіть вважав, що тут вислів “надлюдський” не є второпним. Всяке добро, всяка краса має тільки одне джерело, – Господа Бога.
2. Друге непорозуміння, яке може настати в умі і серці людини – Бога і Божество зводиться до філософської ідеї, яка властиво не є пов’язана із конкретною особою Ісуса Христа і Церквою, яку Він залишив як продовження Його діла обожествлення людини. Щодо цього, Основоположник Пласту теж дуже ясний. Він пише: “Як пластуни, мусимо бути розумними й релігійними, значить, не лише вірити, але знати, бути певними того, що є над нами Бог, якого нам треба почитати й якому треба бути вірним” (с. 171-172). Бог є персоніфікований. Це реальна особа Ісуса Христа розп’ятого і воскреслого. Це Дух Святий і Сотворитель Отець. Як Бога зустріти “...про те вчить наша християнська Церква” (с. 172). Церква вказує на це, що не обряди, не сама молитва є джерелами щастя, добра і краси, а внутрішнє розположення-благодать, яку можна осягнути тільки через особисте пряме спілкування із Ісусом Христом. Це спілкування осягається через регулярну участь в Святих Таїнствах. Така поведінка допоможе нам мати таку силу духа, щоб наслідувати святих, які стануть нашими покровителями і натхненниками в цій дорозі до Краси. Один із наших покровителів – це Св. Юрій. Він теж не є міфом, а правдивою історичною особою із яким кожний пластун повинен спілкуватися особисто.
3. Третій невідрадний момент, що віра уважається особистою справою кожної людини, яка не повинна перетинатися з публічною, суспільною сферою. Приклад такого ставлення до віри народу – є сучасна Французька Республіка, яка забороняє всякі релігійні знаки у публічному житті. Основоположник Пласту думає інакше і уважає, що боротьба за добро людини проти зла має суспільний характер. Він пише: “Св. Юрій став прообразом лицарства і патроном боротьби за найвищий ідеал народу: свободу та символом боротьби проти зла” (с. 116). Щоб оцінювати свободу і вміти нею жити для себе і для інших, треба мати як суспільний цемент святу віру. Символом такого суспільного вияву віри є св. Юрій, кредом життя якого було не тільки “відзначатися великими лицарськими ділами”, але й “відважно признаватися перед поганами до своєї християнської віри” (с. 115). Він помер мученицькою смертю за наказом Діоклетіана і визнаний святим тому, що виступав за суспільний характер Христової віри. Він, отже, є покровителем тих, які усвідомлюють собі, що власне спілкування із живим Христом має спільнотний і суспільний характер, якщо воно справді щире і живе. Такий зв’язок не може залишитися у сфері приватного, бо він потребує ближнього, щоб могти конкретно приносити добро людині, володареві цієї землі. Іншими словами треба сказати, що не може бути поборювання “змія” (с. 116), що являє собою не абстрактне зло, а самого Сатану, якщо не бути спадкоємцем св. Юрія – як у приватному, так і в суспільному житті.
4. Четвертою негативною тенденцією є думка, що оскільки нині в Пласті є представники різних конфесій і релігій не треба одних підтримувати, а інших ні. Щодо такого повороту релігійного складу нашого суспільства, то не знайшов я прямого відношення у писаннях д-ра Олександра Тисовського, однак процитую: “Усі ми [пластуни] не тільки зараховуємо себе до віруючих християн, але й стараємося як слід виконувати обов’язки, які накладають на нас наша віра і обряд” (с. 84). Друг Дрот уважав, що є одна Пластова “християнська Церква, якої ми всі є членами” (с. 172), однак далі пише: “Шануймо теж щиру релігійність інших, хоч би вони до нашого віровизнання не належали” (с. 172). Не може бути плюралізму у питаннях віри у невластивому розумінні, бажання створити мішанину всього, щоб всі були “задоволені”. Потрібно акцентувати на приналежності до віри батьків, яка у нашому випадку є представлена Церквами Володимирового Хрещення. Ці Церкви повинні мати чільне місце у всіх пластових програмах. Участь інаковіруючих має бути вирішена тільки на особистому рівні і у порядку винятку, якщо насправді релігійна приналежність даної особи забороняє їй брати участь в молитві Церков Володимирового Хрещення. Питання приналежности до Пласту невіруючих, згідно мого читання не передбачається його Основоположником. Якщо б таке й сталося, то так само як несвідомість щодо обов’язків супроти своєї Батьківщини України виховується і плекається, так само і виховується дозрівання до усвідомлення Бога і практичного втілення цієї віри у живому спілкуванні з Ним через Богопочитання і реальну любов до свого ближнього. Так що місце невіруючого в Пласті може бути толерованим тільки для того, щоб в гурті віруючих – друг Дрот не дарма говорить про “віруючих християн” – він навернувся до Бога і став членом Церкви.
5. Ще хотів би сказати кілька слів про красу й добро, які не можуть існувати в ізоляції від Бога. Більше того – краса і добро – це Божі прикмети. Із недавньої історії, коли Бога викорінювали із нашої свідомості, із наших міст і сіл, ми побачили, що природне середовище, де зберігався скарб краси нашого народу: побут, мова, звичаї, архітектура, етнографія – головно село, так би мовити в значній мірі, занепало, тобто втратило відчуття краси. Це явний показник того, що немає краси, яка б не була Божою. “Краса, як і правда, кладе радість в серце людей і є цінним плодом, який протистоїть старінню, плодом, який об’єднує покоління і лучить їх у спільному захопленні” (Отці ІІ Ватиканського Собору 8 грудня 1965р. у посланні до митців). Краса – це перетворення того, що є невимовне в чіткі форми. Коли людина захоплюється такою красою, вона захоплюється Богом через інтуїтивне відчуття невидимого, але реального. Тільки через моменти Божої благодаті можна реалізувати і доступити до краси, яке є деяким пережиттям Абсолюту, що перевершує людину (пор. Лист Івана-Павла ІІ до митців. ч. 15.). Іван-Павло ІІ пише: “Краса нехай буде такою, щоб викликати подив. Перед священністю життя і людської істоти, перед дивами всесвіту, єдиним відповідним відношенням є подив” (ч. 16). Наша східна духовність говорить нам, що Христос “найкращий красою серед усіх мертвих” (Стихира із Утрені Великої Суботи).
6. Так само щодо добра. Св. Іван Золотоустий пише: “Поглянь! Він [Бог] нас не потребував і був сам у собі щасливий, а привів нас з небуття у буття, вдихнув у нас душу, якої не дав нікому із земних створінь; створив рай, розпростер небо, під ним поставив землю, засвітив блискучі світила, землю прикрасив озерами, джерелами, ріками, квітами та іншими рослинами, а на небі поставив хор різнорідних зірок. Він зробив для нас ніч, яка не менше корисна від дня, бо через сон дає нам спокій і підкріплення” (Про скруху 1). На таких же основах ми ясно бачимо, що добро – це Божий дар людині. Із цієї причини тільки на Божій основі, в сопричасті із ним, в живому спілкуванні із Ним людина справді зможе творити Добро. Св. Григорій Богослов пише: “Хай кожний приносить Богові плоди, що їх має і що є його власністю: той, хто грішить – поправу; той, хто змагається добрим подвигом – постійність; бідний – вдячність; ті, що при владі – нечванливість; суддя – покору” (Слово 19). Відсутність добра – це зло. Про це каже св. Іван Золотоустий: “Можна сказати, що не робити добро – це вже почати чинити зло, тому що це прояв лінивства, а лінивство – складова частина зла. Адже лінивство навчило всякого зла... Не робити добро означає, – чинити зло” (Гомілія 16, на Ефес. 4:31-32).
ІІ. Практичні пропозиції:
1. Особистий вимір християнства:
Друг Дрот пише: “Людина, що вірить у Бога, що шанує і цінить святощі, має внутрішній спокій, перший і основний завдаток особистого щастя. А ми, пластуни, хочемо бути щасливими й спричинятися до щастя інших” (с. 84). Кожний пластун мусить серйозно застановлятись над своїм особистим життям згідно Христової науки, так як вона навчається Церквою. Він мусить ретельно сповнювати в своєму приватному житті Заповіті Любови до Бога і ближнього і Десять Божих заповідей. Він, наприклад, не зможе ані отримувати ані брати хабарі. Не зможе провести неділі без участі в Святих Таїнствах.
2. Пластовий вимір християнства.
Д-р Олександр Тисовський пише: “Віра батьків і прадідів наших, яка впродовж тисячі років зрослася з культурою нашого народу – це наша найвища цінність. Їй признаємо першість перед усіма іншими обов’язками і достосовуємо нашу пластову поведінку до засад християнської моралі” (с. 84). Пластун підносить св. Віру до суспільного рівня. Він свідомий того, що стан його душі, який тільки Богові і йому відомий вливає позитивно чи негативно на суспільство в тому числі і на Пласт. Для пластуна написаний у 2002 р. Суспільний дороговказ віруючого, якого він додержується і пропагує.
В практичному вимірі вбачаю такі можливі покращання чи зміни:
3. Кожний член Пласту має бути “активним християнином” і ділитися своїм духовним досвідом в Пласті.
4. Кожна пластова зустріч повинна починатися і закінчуватися хоч би знаменуванням себе хрестом, якщо не короткою молитвою.
5. Кожна недільна чи святкова імпреза повинна мати як найважливішу частину (серце програми) конкретну участь не тільки в Літургії, але і святих Таїнствах. Пластун має активно співати на Літургії.
6. Кожний пластун має знати загальні молитви напам’ять – це може бути і предметом вмілості. Воно має десь перевірятися, хоч раз в пластуванні. Так само загальні катехизмові частини повинні бути предметом спільного спілкування і перевірки в Пласті.
7. Кожна пластова станиця повинна мати свого священика духівника.
8. Пластуни-добровольці мають пройти спеціальний вишкіл для проведення занять із християнської релігії в Пласті на основі Українського Католицького Університету.
9. Можна запровадити ще вмілість для хлопців – прислуговування до Святої Літургії, читання Апостола.
10. Празник св. Юра, 6 травня – це празник кожного пластуна і Пласту, як великої родини і організації. Кожний член і приятель Пласту, як першу і найосновнішу частину свята має того дня чи починаючи із навечір’я брати участь у святих Таїнствах Сповіді і Євхаристії. Повинні відбуватися особисті і спільні молитви за Пласт і за пластунів.
Так само, як пластун віддає багато часу на опанування природи, історії чи вмілостей, на дбання про гігієну тіла чи харчування, потрібно усвідомити собі, що людська душа для свого росту і розквіту потребує часу для черпання із Божих криниць. Навіть якщо велика частина суспільства не розуміє цієї дійсності і залишає духовне на маргінесі свого життя, то пластун повинен діяти інакше. Така є вимога його організації, такою є пластова присяга. Д-р Олександр Тисовський – Дрот пише про трудність і вимогливість пластового життя: “Багато зголосилися в члени Пласту, але небагато здобулось на те, щоб усіх вимог дотримуватись. Не можна тому дивуватись, бо пластова ідея – це не якась собі дитяча забавка, але гра юнаків, які хочуть дотримуватися усіх, навіть найважчих правил. Такі ідейні юнаки найшлися, і тому, поборовши важкий початок, Пласт далі жив та розвивався” (с. 127). Така і моя нинішня надія, що представлені мною думки, хоч вимогливі, але будуть зрозумілі і прийняті. Бо це властиво є тільки згадкою про багатство Пласту, яке закладене великими його дочками і синами, в його основи. А нам нині треба лише спільно йти по їх слідах, і не боятися серйозно ставитися до релігії, як і до Батьківщини, а це принесе нам новий поштовх бо вже не самими людськими зусиллями будуватимемо наше суспільство, але як співали козаки: “Нам поможе св. Юр і Пречиста Мати”. СКОБ! (Cкоро. Красно. Обережно. Бистро.)
Світлина: Пластовий табір, Німеччина, 1981 - Михайло Димид скаладає присягу на вірність Богові та Україні і стає членом Пласту
