Сатанівська синагога як символ Хануки
Для українських євреїв головним символом цьогорічної Хануки поправу могла би стати стародавня оборонна синагога в Сатанові. Нагадаємо — свято Хануки має подвійне значення: це свято оновлення, а також свято військової слави єврейського народу, пов’язане зі звільненням Єрусалима від греко-сирійського війська у 165 році до н.е.
Для українських євреїв головним символом цьогорічної Хануки поправу могла би стати стародавня оборонна синагога в Сатанові, яка наступного року відзначатиме свій 500-річний ювілей. Нагадаємо — свято Хануки має подвійне значення: це свято оновлення, а також свято військової слави єврейського народу, пов’язане зі звільненням Єрусалима від греко-сирійського війська у 165 році до н.е.
Сатанівська синагога втілює в собі обидва елементи Хануки — як військову звитягу, так і оновлення. Щодо першого пункту — то пам’ятка відноситься до синагог «героїчного періоду» і являє собою не лише Божий дім, але й досить пристойну фортифікаційну споруду. Свого часу вона була одним із головних вузлів міської оборони Сатанова, а на її даху стояла гарматна батарея. Що ж до оновлення – то цього року, після багатьох десятиліть занепаду та руйнування , синагога отримала другу молодість.
Нагадаємо, що ця пам’ятка історії та культури загальнонаціонального значення довгий час стояла пусткою та без жодного господаря. В останні десятиліття вона взагалі знаходилася в аварійному стані та могла обвалитися у будь-який момент. У держави, як завжди, на збереження культурної спадщини грошей не було. Не зважаючи на те, що сатанівська синагога є однією з найвизначніших пам’яток юдаїки не лише України, але й Східної Європи, довгий час вона залишалася поза увагою чисельних єврейських олігархів-меценатів і єврейських організацій. Зважаючи на те, що в самому Сатанові, що колись був «єврейською столицею» Поділля, після буремного ХХ ст. євреїв не залишилося, долею пам’ятки перейнялися місцеві українці та поляки (про це теж неодноразово повідомляла РІСУ).
Навесні 2012 року стара синагога, нарешті, знайшла собі господарів. Будівлю узяла під опіку Хмельницька обласна юдейська релігійна громада. Термінові рятувальні невідкладні роботи почали вже восени того ж року (одразу, як було оформлено всі документи та дозволи). Реставратори квапилися, аби до зими очистити та укріпити склепіння.
«Ми встигли дуже вчасно – розповідав пізніше Артур Фрідман, член правління громади, – Процеси руйнації пам’ятки сягнули такої стадії, що зими синагога-фортеця не пережила би. Тим більше, враховуючи якою суровою та багатосніжною була минула (2012-2013 років – авт.) зима. Склепіння було готове вже от-от обвалитися. Коли ми зняли з даху шар ґрунту, то здивувалися, як склепіння взагалі ще стояло».
До речі, повертаючись до військової звитяги. Восени 2012 р., коли розчищали дах синагоги, виявили ще одне німе свідчення давнього героїчного минулого споруди. Серед інших дрібних знахідок (загублені монети, ґудзики тощо) було знайдено і руглу мушкетну кулю.
Це була перша, але не остання знахідка. 2013 р. під кам'яними плитами, якими було вимощено долівку, будівельники знайшли кілька вапнякових блоків зі слідами різьблення. Коли шматки спробували скласти – то виявилося, що це фрагмент оздоблення попереднього арон га-кодеш, що прикрашав сатанівську синагогу ще до реконструкції середини XVIII століття! Нагадаємо, що дуже красивий бароковий арон га-кодеш, що зберігся до нашого часу, встановили під час великої реконструкції 1754 р. (арон га-кодеш – то спеціальна шафа-ніша для зберігання сувоїв Тори).
На жаль, до наших днів дійшла лише незначна частина декору та фрагменти колон, тому про загальний вигляд арон га-кодеш, що прикрашав синагогу в XVI ст. говорити складно. Зрозуміло лише, що він був набагато скромніше сучасного.
Під час укріплення зовнішніх стін синагоги теж не обійшлося без цікавих знахідок. Зокрема, реставратори виявили уламок кам’яного блоку з фрагментом тексту на івриті. На жаль, повний текст напису сьогодні встановити неможливо. Вдалося прочитати лише одне слово «[він] спокутує…».
Швидше за все плита з написом (очевидно то була якась цитата з Тори), прикрашала фасад синагоги. Під час якоїсь з чергових перебудов її уламок використали як звичайне каміння. Не виключено, що плиту з написом пошкодили під час турецької навали, коли яничари штурмували синагогу.
Зі знайденого під час реставраційних робіт варто згадати й уламок декоративного кам’яного свічника-менори. Це теж фрагмент декору, що прикрашав інтер’єри синагоги до реконструкції 1754 р. Свічник, швидше за все, колись кріпився до стіни і використовувався не лише, як прикраса, але й за прямим призначенням – для освітлення.
В ході розчистки підлоги було знайдено кілька предметів ХІХ-ХХ ст. – уламки мідних свічників, фрагменти кріплення лампад, щипчики для зняття нагару зі свічок, віконну та дверну фурнітуру тощо. При розчистці підвалів робітники знайшли кілька уламків керамічного блюда, прикрашені написами на івриті. Як виявилося, це були фрагменти спеціальної ритуальної тарілки, яку використовують під час урочистої вечері (седер) на Песах.
З внутрішнього оздоблення синагоги, крім арон га-кодеш та медальйону з датою реконструкції, до нашого часу дійшли і надзвичайно красиві різьблені білокам’яні портали довкола дверей. Один, що прикрашає прохід до молитовного залу, бачив чи не кожен турист. Інший – виявили лише у ході реставраційних робіт – до того ця краса була прихована під шаром тиньку.
Після того, як у 30-х роках ХХ ст. синагогу, як і інші культові споруди Сатанова, закрили комуністи, її споруду спочатку передали військовим. Тут зберігалися боєприпаси для укріплень «Лінії Сталіна». До речі, коли в листопаді 2013 року почали чистити підвали, робітники знайшли чимало позеленілих від часу набоїв.
Наразі основна частина аварійно-відновних робіт виконана. Зокрема, будівля накрита капітальним дахом. Це зробили так, що побачити його можна лише підійнявшись на саму синагогу. З інших точок, навіть сусідніх гір, цього даху не видно і він аж ніяк не впливає на зовнішній вигляд пам'ятки. По периметру даху пущено міцну залізобетонну стяжку — вона перешкоджає розсуванню стін. Саме через розповзання останніх споруда ледь не обвалилася. Відновлено також тиньк на зовнішніх і внутрішніх стінах. Як добре видно на старих фотографіях, ще в 1930-х роках стіни були вкриті тиньком, незначні залишки якого дійшли й до нашого часу. При цьому південну стіну спеціально залишили «голою», аби було видно давнє кам’яне мурування. Не вкрили тиньком і склепіння. Як пояснив Артур Давидович: «Старі фрески до нашого часу не дійшли. Через високу вологість вони облетіли разом з тиньком, коли тут було сховище для картоплі. Тепер, хіба що, нові намалювати можна, але це вже не те. А так буде видно красу унікального склепіння. Та й давність самої синагоги відчуватися буде».
Декілька вцілілих фрагментів старих розписів любовно зберегли, що, звичайно теж плюс.
При бажанні можна знайти і недоліки. Зокрема, від туристів довелося почути «фе» відносно пластикових вікон. Погодимося — такі вікна на середньовічній споруді виглядають дещо не теє. Але критикам варто розуміти, що рятувально-відновлювальні та реставраційні роботи такої велетенської та складної споруди – то величезні гроші. А відновлення вікон у первісному вигляді коштує у десятки разів дорожче. Тож коли не мають гербової – пишуть на простій. Головне ж — критики мають вважати, що лише термінове втручання реставраторів врятувало споруду від повного руйнування. При чому унікальне коробове склепіння, що без жодної колони перекриває чималий молитовний зал (до речі, найбільше склепіння такого типу в Україні) у випадку руйнації жодному відновленню не підлягало. Наразі навіть немає майстрів, здатних виконати подібну роботу. Вікна ж без проблем можна поміняти у будь-який момент. Звичайно, як на те знайдуться гроші.
До 2014 року, коли синагога відзначатиме свій 500-літній ювілей, заплановано завершити загальну реставрацію споруди, повністю відтворити інтер’єри (добре що збереглося кілька фотографій) та привести до ладу прилеглу територію.
Варто зазначити, що крім історичного та духовного значення сатанівська синагога-фортеця несе у собі й великий виховний зміст. Дивлячись на її потужні стіни, на гарматні бійниці єврею набагато легше уявити себе нащадком гордих повстанців Макавеїв, що колись розгромили непереможні грецькі фаланги, ніж нащадком карикатурного «жидка-боягуза» з чорносотенних карикатур. Тож виховне значення цієї синагоги для підростаючого покоління переоцінити дуже складно. Особливо у дусі розвінчання дуже шкідливого і деструктивного міфу про вічний народ-жертву, який покірно чекає на нових погромників. Хотілося б подивитися на оригінала, який би взявся вголос розмірковувати як про таку «покірність», визираючи через гарматну амбразуру.
Важлива ця синагога й для українців, як нагадування про часи, коли українці, євреї та поляки пліч-о-пліч разом ставали на захист рідної домівки від татарських орд та турецьких яничар.
Дмитро Панаїр
