Міст єдності: «дух» Лозаннського руху в Україні

17.07.2014, 11:50
Міст єдності: «дух» Лозаннського руху в Україні - фото 1
Лозаннський рух – це не організація «над» церквами чи певне особливе служіння. Це самі церкви, їхня безпосередня діяльність. І тому вони не бояться того, що рух буде якось домінувати над ними.

Лозання_2.jpegКоли нестабільність вперше суттєво сколихнула зародок сучасного світу, відомий проповідник доктор Біллі Грем зібрав 100 християнських лідерів з усіх континентів. Тоді вони обговорили важливість місіонерської ролі Церкви, не зважаючи на власну конфесійну приналежність. І після того рішення про всезагальне поєднання та мобілізацію народився Лозаннський рух, що пізніше згуртував усі материки.

Метою глобального руху стала загальносвітова євангелізація, яка мала поєднати абсолютно всіх християн, без огляду на бар’єри у вигляді номінальної приналежності до певних релігійних організацій. Подібне сміливе рішення прийняв відомий проповідник Біллі Грем, організувавши перший Всесвітній конгрес благовісті у Берліні, в 1966 році. На ту зустріч прибули більше 1200 делегатів зі 100 країн світу – це і стало відповіддю на те, чи була пророчою його ідея.

Назва руху з'явилась після п’ятої, ювілейної зустрічі благовісників у Лозанні, в Швейцарії, у 1974 році. Протягом десяти днів там тривали дискусії, в яких взяли участь 2700 делегатів зі 150 країн. Пізніше журнал “Times” назве цю зустріч «гігантським форумом, може, найбільшим за всю історію християнства». Основним висновком переговорів стало те, що благовістя не варто заганяти у межі християнських країн, треба нести слово Боже за межі «традиційного» світу, адже досі тисячі людей різних національностей не мають власного перекладу Писання. Саме цим покликанням і став займатись Лозаннський рух.

«Вогонь Лозаннського руху не згас, він продовжує щодня запалювати нові вогники на небосхилі», - писав про доленосне рішення Джон Стотт, автор Лозаннського договору, який підписали тисячі християн. Він став публічним заповітом між людьми та з Богом про те, що благовістя має тривати. Таким чином було створено Комітет, що перетворив простий конгрес на цілісний рух, просякнутий власним «духом» (за словами д-ра Грема): постійною молитвою, читанням Писання, глибоким змирінням та надією. Всі ідеї, висунуті на конгресах, стали у майбутньому Лозаннськими тематичними документами, які тлумачать різні аспекти місіонерства по всій земній кулі.

Анатолій_Глуховський..jpgПро життя української гілки руху РІСУ розповів Замісник міжнародного директора Лозаннського руху по Євразії Анатолій Глуховський.

Витоки руху

До Манільського конгресу в 1989 році мало хто знав про Лозаннський рух в нашій країні. Але в Манілу були запрошені перші делегати, проте тоді ще, в рамках СРСР, нас не хотіли випускати, не давали паспорти. Проте, з Божої ласки, певна група старших служителів все ж туди поїхала. Цікаво, що під час конгресу були замовлені 5 стільців для служителів з СРСР, всі присутні за них молились і, хоч й з запізненням, але вони приїхали. Для порівняння – у 2012 році у Кейптауні був третій конгрес і вже не змогли приїхати 200 служителів з Китаю. Для нас це було дуже знаково.

Але ті брати, що поїхали ще за часів Союзу, повернулись з дуже бойовим настроєм. Тоді їм подарували проектори, щоб дивитись фільм «Ісус», зі стрічок шириною 8 і 16 мм. Якщо казати про вплив Лозанни на пробудження і навіть перебудову в Україні, то я згадую цю стрічку, яку дивились повсюди. Саме після того конгресу впав Берлінський мур і почалась масова євангелізація.

Всі добре знали Біллі Грема, який вважається духовним батьком чи даром Всесвітньої Церкви. Я надихався його працею і погодився в 2008 році стати представником Лозаннського року в Євразії (а це 12 країн колишнього СРСР). Два роки я готував делегацію, щоб поїхати в Кейптаун на третій конгрес. Нам спершу виділили 120 місць, потім вже 140, а в результаті 156 делегатів попрямували на зустріч. Було нелегко, особливо друзям з середньої Азії, яким робили «культурні» запрошення, себто туристичні, то були важкі часи. Ще одна перешкода – брак фінансів, бо це недешева ініціатива. Натомість , тут нас врятували брати з Китаю, яким відмовили у виїзді – вони передали свої кошти на дорогу нашим азійським делегатам і ті змогли взяти участь в конгресі.

Світова зустріч була особливою. Там не було відчуття сектантства, всього екстремального, чим сьогодні хворіє християнство, на мою особисту думку. Але була присутність Божа і простота слова Божого. І досі я використовую цей дух, він лишається при нас. «Батьки» руху відчували, що у світі є безліч духовних лідерів, а вони досі не знають один одного і нам треба щось з цим робити. Прекрасно, коли ми збираємось у дусі Христовому – це хочеться зберегти. Тому і сьогодні Міжнародний комітет звернув увагу на Україну. Вони хочуть допомогти нам, а це значить підтримати у молитві.

Лозанна_1.jpeg

Місія «Україна»

У питанні конкретної допомоги ми зупинились на такому проекті, який назвали «Місія Україна». Ми бачимо такий собі трикутник ініціатив (пастор-паства-євангеліст), тому що більш ніж за 20 років ми не виховували наших євангелістів, наших благовісників. От кого ви знаєте з проповідників з України? Проповідники є, але їх дуже мало і вони маловідомі для загалу. Але всі дуже добре знають Генрі Мадава, старшого пастора церкви «Перемога» у Києві. Він часто їздить в Індію, однак може вважатись українським благовісником.

Є ще Слава Радчук, він сам емігрант, живе у США, Атланта. Чимало працював в Африці як євангеліст, ми його теж можемо вважати «своїм». Можна ще трохи продовжити цей список, але пальців однієї руки достатньо, на жаль, щоб перерахувати визначних благовісників. Може, Господь нам колись дасть наших Біллі Гремів, а, може, необов’язково, щоб ми мали таких зірок-євангелістів. Тому у 2016 році ми приймаємо Всесвітній Лозаннський конгрес  молодих благовісників у Києві. Він буде цілковито присвячений підготовці молодого покоління благовісників і все будуть координувати старші служителів церкви. Тобто наш трикутник – це пастор, паства і євангелісти, який має працювати у злагоді.

Кому потрібне благовістя

Сучасний Лозаннський рух більше бачить місію як благовістя саме там, де людина живе. Тобто це має бути місія домашня, місцева. Якщо матір гуляє з дитиною - це її «місійна» вулиця – не тільки наша унікальність. Додаткова аудиторія  – діти від 4 до 14 років. Відомо, що більше 70% людей навертаються у віру до того, як стають підлітками. Завдяки Лозанні були розбиті критерії «досягнення» країн, які відрізнялись тим, що треба працювати не за політичним, а за «народним» розподілом. Тобто бачити поділ світу як його бачить Біблія, за народами. Бо є люди, яких треба досягати. І подібна мапа народів зроблена саме нашим рухом. Можна говорити і про молитовні мапи, коли вони покривали весь світ – це те, що народилось з підтримки Лозанни.

Місія щодня

Зараз формується ініціативна команда з українських служителів, які дали згоду на те, щоб взяти на себе відповідальність і стати кураторами розвитку цього руху. У вересні християнські лідери зберуться з усієї країни, в першу чергу ті, хто мислять стратегічно. На закритій зустрічі будуть присутні ті, хто вміють думати наперед про місію в Україні. Ми взяли за основу цей трикутник (пастор-паства-благовісник), на три дні це буде закрите обговорення.

Ми вивеземо за Київ цих служителів, заберемо у них телефони і залишимо там, аби вони сиділи і думали. П’ять лідерів пізніше оберуть 15 представників, які в кінці листопада збираються на євразійську консультацію. Це вже буде загальний рівень, до 500 учасників разом з благословенними євангелістами. Один з головних гостей –відомий доктор Закаріас. Він сам зі Шрі-Ланки, зараз живе в Америці. Це та людина, яку запрошували ще навіть в радянські часи в кабінети Хрущова і Горбачова, щоб говорити про Бога і про Біблію. Він вже в тому віці, коли може говорити не більше години на день, але він приїде заради спілкування.

Ми сподіваємось, що ці зустрічі закладуть фундамент діяльності на майбутні роки. І вже у 2016 році ми зберемось на Міжнародний конгрес у нашій столиці. Одне з актуальних питань для Києва – категорія «ПТУшників», абсолютно недосягнута група людей. Окрім того, це люди з вадами зору чи слуху, про яких треба особливо дбати. Кожна сфера діяльності чимось відрізняється. І ми маємо намір продовжувати працю в Криму та на Сході країни, де найбільше значення має гуманітарна місія.

Лозаннський рух – це не організація «над» церквами чи певне особливе служіння. Це самі церкви, їхня безпосередня діяльність. І тому вони не бояться того, що рух буде якось домінувати над ними. Простий приклад – наша зустріч, яку ми запропонували. Тобто, ми створюємо певну платформу, де служителі зберуться і самі вирішать, куди вони будуть рухатись. Ми створюємо для них умови, не більше чи менше. Ми – міст, який об’єднує, інформує і мотивує. І це дуже важлива частина нашого служіння. І ми, як київські представники – лише один з 12 регіонів світового Лозаннського руху. Тому попереду ще чимало роботи для нових і нових поколінь благовісників, яким є куди рухатись та розвиватись.

Тетяна МУХОМОРОВА