УПЦ (МП) після Митрополита Володимира

з 18 листопада 2016 15:30 до 28 листопада 2016 16:30

У гостях веб-конференції — митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Української Православної Церкви ОЛЕКСАНДР (Драбинко), секретар Предстоятеля УПЦ (1992-2014) Митрополита Володимира (Сабодана)

Провідна тема: УПЦ (МП) після Митрополита Володимира

  • Запитання від Володимир Мамчин

  • Ваше Високопреосвященство! Якщо дозволите - кілька питань. 1.Не секрет, що перипетії із "лютневими Синодами" були акціями спрямованими проти митрополита Володимира і проти Вас особисто. При тому, що від усіх посад Вас відсторонили явно не за "автокефалізм" і тим більше не за "Хулу на Святого Духа", а як мені бачиться, через банальну заздрість. Потім, знаємо, Блаженніший повернувся до керівництва Церквою, "довідка", яка додавалась до Журналів була відкликана. Питання: Чому лише один із тих, хто чинив цей злочин поїхав у Луганськ, а всі решта залишились на кафедрах? Чому Вас не відновили на посадах, котрих Вас же безпідставно і незаконно позбавили? 2.В час Вашого перебування на посаді Секретаря Предстоятеля Ви у всіх інтерв'ю завжди казали, що "актуальний Канонічний Статус УПЦ" Вас влаштовує, а ставши рядовим вікарієм Київської митрополії Ви все частіше висловлюєтесь "за" канонічну автокефалію. Що спричинило таку зміну поглядів? 3. Ви перебуваєте в конфлікті із "православним олігархом" судячи із того, що останній іподияконствує на всіх великих Літургіях із Предстоятелем, ясно на чиєму боці священноначалля. Це потверджують і м'яко кажучи недружні щодо Вас останні документи Синоду. Чи варто очікувати теоретичної заборони Вас у служінні чи почислення на спокій? Якщо так, то якими будуть Ваші дії? Щиро вдячний за відповіді
    1. Зраджують не сильних або слабких. Зраджують шляхетних, тих, від кого не чекають помсти. Блаженніший Митрополит Володимир неодноразово за своє життя зустрічався зі зрадою, коли, люди, які вчора робили вигляд найкращих друзів, за першоїнебезпеки відверталися від свого Предстоятеля. Але Митрополит Володимир не намагався позбавити таких людей посад або впливу. Він все усвідомлював, все розумів, і… стримувався. Стримувався, бо сподівався, що людина зміниться на краще. Наскільки виправданим є такий підхід? Зрозуміло, що з точки зору втілення у життя певної церковної лінії, такий підхід себе не виправдовує. Згадайте святителя Петра Могилу. Йому вдалося дуже багато зробити. Але методи, якими він діяв у Церкві, були дуже жорсткими — аж до насильницьких методів стосовно Ісаї Копинського. Блаженніший був людиною зовсім іншої вдачі. Він намагався не обмежувати свободи іншої людини. Намагався до останнього терпіти та сподіватися… Зрозуміло, що така міра свободи була сприйнята деякими церковними діячами як слабкість і призвела до того, що Блаженнішому було важко втілити у життя свої задуми. Але я розумію, що він — людина євангельського духу — не міг діяти інакше.
    Окремо хочу зазначити про призначення на Луганську кафедру владики Митрофана. Хочу підкреслити: підстави для цього синодального рішення мали виключно пастирський характер.
    2. Влітку 2013 р. під час однієї із зустрічей із колишнім міністром МВС України В. Захарченком останній наполягав щоби я написав заяву про звільнення з усіх займаних мною на той час посад. Проте прохання, яке було написано під диктовку Захарченка, Блаженніший Митрополит Володимир підписувативідмовився. Тоді, за порадою Блаженнішого, я написав нове прохання з іншим формулюванням, де зазначалося, що я прошу відсторонити мене від усіх посад, які я обіймаю, на період з’ясування обставин у справі. Головним моїм послухом за життя Митрополита Володимира був послух його особистого секретаря. Звільнити мене від цього послуху міг лише сам Митрополит Володимир. Але він дуже чітко висловився з цього приводу: "Не буде мене — тоді не буде і владики Олександра як мого секретаря". Що ж стосується усіх інших посад, які я займав, то за формально-правовою логікою, я мав бути поновленим на них з 11 червня 2014 р., коли було закрито кримінальне провадження, у якому я проходив в якості свідка. Проте у червні 2014 р., вже був обраний Місцеблюститель Київського митрополичого престолу. Блаженнішому лишалося жити біля місяця, а його стан був дуже тяжкий. Завершилася доба Митрополита Володимира. А з нею відійшла і команда Митрополита Володимира.
    3. Особистий Секретар Предстоятеля Церкви не має публічно висловлювати своїх думок. Мої слова та позиція сприймалися як слова та позиція Блаженнішого. Тому будь-які мої твердження стосовно канонічного статусу УПЦ погоджувалися з Митрополитом Володимиром, який, до слова, вважав, що наближати помісність потрібно не словами, а справами.
    Важливий й інший аспект — анексія Криму та військовий конфлікт на Донбасі, які разом з Революцією гідності докорінно змінили реалії суспільної ситуації в Україні. Канонічний статус має відповідати соціальним реаліям суспільства, в якому здійснює свою місію Церкви. За умов, коли Російська Федерація вчинила агресію супроти України, окупувала частину її території, веде гібридну війну проти України та бере участь у військових діях на Донбасі — відновлення церковної єдності, якої ми всі прагнемо, може відбутися лише на умовах повної канонічної незалежності. Свого часу в УПЦ було чимало ієрархів та кліриків, які вірили, що її актуальний статус (або офіційне проголошення УПЦ як Автономної Церкви в складі Московського Патріархату) може призвести до консолідації та утвердження Українського православ’я. Або, принаймні, бути певним етапом на шляху до відновлення церковної єдності. Все змінила війни. Тут моє сумління абсолютно спокійне. Я не робив вибору. Його зробили за мене ті, хто розв’язав загарбницьку війну проти України та її народу.
    Про мій "конфлікт" з Вадимом Владиславовичем Новинським. Це односторонній конфлікт. Я не замовляю і не приплачую проти нього фейкових статей і фальшивих бігбордів, не створюю присвячених його особі та діяльності сайтів. Я лише захищаю правду про обставини останньої хресної дороги Блаженнішого Митрополита Володимира, про ті випробування, яких довелося зазнати моєму Авві та Вчителю наприкінці свого життя.
    Нарешті, про можливі канонічні санкції, які можуть бути до мене застосовані. Вважаю, що відповідати на це питання передчасно. Скажу одне — щоби не сталося, моя позиція лишиться незмінною. Головним пріоритетом для мене є і лишатиметься відновлення церковної єдності на основі повної канонічної незалежності.
  • Запитання від Андрей Владимирович

  • Действительно ли Вас содержали под стражей или это была охрана? И каким образом Новинский мог знать, что это именно стража - из видеозаписи, на которой Луценко представляет дело, это всё очень не очевидно и даже притянуто. 2. Вы причастны к похищению монахинь? 3. Какие отношения у Вас с митр. Онуфрием? 4. Не планируете уйти из УПЦ в УПЦ КП, были ли такие предложения? Может свою Церковь зарегистрируете? Понимаю, вопросы острые и редакция их может не озвучить. Но... ведь именно эти вопросы на уме у каждого и лучше дать ответы на них именно Вам, а не кому-либо за Вас. Спасибо заранее
    1. Чем отличается охрана от конвоя или других форм ограничения свободы? Охрана может частично ограничивать свободу охраняемого лица. Но она действует в интересах его безопасности, стараясь в максимальной степени сохранить свободу «клиента». Что же касается моего случая, то речь идет не об охране, а о вооруженном конвое. У меня не было свободы передвижения. Мне не разрешали проживать дома или в монастыре. Были отобраны все средства связи. Резко ограничен круг общения. Что же касается выездов на богослужения, то они разрешались только после настоятельной просьбы Митрополита Владимира или его помощников... По чьему приказу я был по сути лишен свободы? Почему вокруг меня была создана ситуация тотального контроля? Во всем этом должны разобраться следствие и суд. Мне известно, что сотрудники Грифона ежемесячно писали рапорты о том, что никаких реальных угроз моей жизни или безопасности не было. Но по приказу сверху следователь продолжал штамповать все новые и новые постановления о продлении вооруженного конвоя. Я жду от следствия и суда ответа на вопрос, кто отдавал эти преступные приказы и в чьих интересах они отдавались.
    2. Теперь о «деле монахинь». Сразу же оговорюсь, что я не имел никакого отношения к исчезновению монахинь. По благословению Блаженнейшего Митрополита Владимира мне было нужно выяснить, куда и как исчезли денежные средства, которые были переданы различными людьми Наталии Панько. Сама Панько утверждала, что деньги находятся в Свято-Покровском женском монастыре. С этой целью я и вызвал игуменью Калисфению в Митрополию. У нас состоялся разговор, по окончанию которого я предложил им сесть в мой автомобиль, что гарантировало бы ей и ее помощнице возможность комфортного возвращения в монастырь. Увы, сестры от моего предложения отказались. Никакого отношения к «исчезновению монахинь» я не имел. Как человек, разбирающийся в особенностях церковного управления, я прекрасно осознавал и осознаю, что подобные проблемы решаются в церковной среде совершенно другими — к примеру, административными — методами. Как правящий архиерей Киевской епархии Блаженнейший Митрополит Владимир мог поставить вопрос о назначении новой кандидатуры на должность настоятельницы Свято-Покровского женского монастыря. Таким образом, если бы я хотел применить какие-либо меры к игуменьеКалисфении, то я бы, прежде всего, прибегнул к самому простому и логичному шагу — поставить перед Блаженнейшим вопрос о целесообразности дальнейшего нахождении ее на должности настоятельницы Свято-Покровского монастыря.
    3. По поводу моих отношений с Митрополитом Онуфрием. Блаженнейший Митрополит Онуфрий — подлинно церковный человек, смыслом и содержанием жизни которого является молитва. Поэтому, хотя у нас с ним и могут различаться взгляды на некоторые аспекты и проблемы церковной жизни, я отношусь к нему с искренним и глубоким уважением. «Надлежит быть и разномыслиям между вами, дабы открылись между вами искусные» – пишет святой апостол Павел (1 Кор. 11,19). Церковь едина в своем исповедании православной веры, едина в молитве и таинствах. Но среди ее членов могут иметь место различные взгляды относительно будущего Церкви. К примеру, относительно будущего канонического статуса Украинской Православной Церкви.
    4. По поводу того, намерен ли я регистрировать «свою» Церковь. Вспомним слова апостола Павла: «никто не может положить другого основания, кроме положенного, которое есть Иисус Христос» (1 Кор. 3,11). Не может быть Церкви Павла, Апполоса или Александра. Существует единая кафолическая Церковь, причастность к которой мы актуализируем, участвуя в таинствах и, прежде всего, в таинстве Святой Евхаристии. Уходить куда-либо из этой единой Христовой Церкви я не собирался и не собираюсь.
  • Запитання від Сергій Ципцук

  • Чого чекати прихильникам Автокефалії УПЦ в осяжному часі ? Чи є конкретні плани ? Як позбавитися фарісеїв -"сліпих вождів сліпих",які плюндрують християнську сутність Церкви і заважають вірним досягти Царства Небесного ? Божої ласки Вам, Владико.+++
    Прихильникам автокефалії УПЦ не потрібно чогось чекати. Нам потрібно об’єднуватися та спільно захищати своє бачення майбутнього Української Церкви, спільно працювати над відновленням церковної єдності. Як відомо, учасники Харківського Собору у своєму Зверненні до Президента України висловилися за законну канонічну автокефалію Української Православної Церкви і запевнили державну владу в тому, що робитимуть усе, від них залежне, для її втілення. Наступного року ми святкуватимемо 25-річчя Харківського Собору. Але жодного прогресу у питанні автокефалії наразі немає. Це сумна ситуація, бо зрозуміло, що відновлення церковної єдності в Україні за сучасних умов можливе лише на основі повної канонічної незалежності. Таким чином, відмовляючись боротися за канонічні права УПЦ на автокефальне буття, ми, на жаль, відмовляємося й від відновлення церковної єдності. Важливо й інше: доцільність автокефального буття Української Церкви та користь автокефалії для улікування розколу було однодумно визнано учасниками Собору УПЦ в Києві, що відбувся 1-3 листопада 1991 р. Відомо, що декілька єпископів згодом відкликали свої підписи під постановами та рішеннями цього Собору. Але не можна робити вигляд, що цього Собору ніколи не було.
    Існує думка, що Російська Церква ніколи не погодиться на автокефалію Української Церкви і перегляд власних канонічних кордонів, бо Київ — це духовна колиска Святої Русі. З психологічної точки зору, таке твердження можна зрозуміти. Але тут варто пам’ятати, що з точки зору православної еклезіології, Помісні Церкви не розділяють Єдину Кафолічну Церкву на окремі місцеві Церкви. "Помісна Церква,не є лише часткою Кафолічної Вселенської Церкви, але її повним виявленням" — писав російський богослов архієпископ Василій (Кривошеін) "Суцільним, незменшеним виявом у визначеному місці". Чому це важливо у нашому контексті? "Частка"завжди прагне"розширитися", їй бракує цілого. Тому, якщо б Помісна Руська Церкви була "часткою" Церкви Кафолічної, то для їй би бракувало не лише святинь Київської Русі, але і святинь Константинополя, Єрусалиму. Але Помісна Церква — це суцільне, незменшене виявлення Єдиної Церкви. І тому Москві не бракує Єрусалиму. А Олександрії не бракує святинь Константинополя. В Церкві, звісно, завжди існувала своя традиція "священної географії". Але "географічний" чинник не варто переоцінювати. Юрисдикційний контроль над Києвом не робить Російську Церкву ближчою до Бога або навіть до давньоруського досвіду святості. Повнота благодаті не у Києві, Єрусалимі або Константинополі, а у Святій Євхаристії, в якій ми стаємо причасниками Божої природи (2 Петр. 1, 4). Як бачимо, автокефалія Української Церкви не означитиме, що Російська Церква стане духовно "біднішою", що їй чогось "бракуватиме". Так само в разі автокефалії Київської Церкви православні християни Росії не позбудуться можливості будувати своє духовне та церковне життя на ґрунті Київської Спадщини. Якщо ця спадщина дійсно дорога серцю російських ієрархів та вірян, то жодні канонічні "кордони" не завадять їм будувати на ній своє церковне життя. Візьмемо, до прикладу, "Слово про Закон і благодать" митрополита Іларіона. Чи може допомогти студенту Московської Академії осягнути зміст цієї пам’ятки перебування Києва у юрисдикції Московської Патріархії? Або інший, ще більш промовистий, приклад. Найбільша святиня православного світу —це Храм Гробу Господнього. А канонічно опікується цієї великою святинею давня Єрусалимська Патріархія. Виникає питання: чи може завадити вірним Руської Церкви долучитися до досвіду апостольської громади той факт, що Храм Гробу Господнього юрисдикційно належить до Єрусалимського, а не Московського Патріархату?
    Стосовно фарисейства. Ця давня єресь дійсно глибоко проникла в наше церковне життя. Включно з нашим з вами власним життям. Як зменшити вплив фарисейства на наше життя? Потрібно поставити в центр свого духовного життя Євангеліє. Потрібно жити за Євангелієм, перевіряти ним свої думки, почуття, вчинки. Господь наділив людину даром розуміння, розумом. Потрібно користуватися цим даром, аби відрізняти удаване від справжнього, формальне, театральне благочестя від благочестя за своїм духом євангельським. "Все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять", — сказав Господь про книжників та фарисеїв. Так само маємо чинити і ми. Навіть найгірший священик не може на Божественній Літургії замість Євангелія прочитати якийсь інший текст. Як не може він змінити і тексту чинопослідування Божественної Літургії. Слухайте животворне слово Євангелія та намагайтеся жити за ним, беріть участь у Божественній Літургії і причащайтеся Чесних Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. А коли священик буде проповідувати з амвону цінності "русского мира" або українського шовінізму – нагадайте йому слова апостола Павла про те, що у Церкві "немає нi еллiна, нi юдея, нi обрiзання, нi необрiзання, варвара, скiфа, раба, вiльного, але все i у всьому Христос" (Кол. 3,11).
  • Запитання від Геннадий Сухаревский

  • Уважаемый Владыко! На фоне последних событий в УПЦ и выброса Вами внутрицерковной информации в СМИ скажите, на сколько искренне Вы говорите "Христос посреди нас!" митр. Антонию Паканичу (да и другим архиереям) на соборных Литургиях!?? С уважением.
    Уважаемый Геннадий! Я, безусловно, сожалею, что наши отношения с митрополитом Антонием сегодня сложились не самым лучшим образом. Такая ситуация не может считаться нормальной, и, безусловно, требует вмешательство Христовой любви. Вы спрашиваете меня насколько я искренне произношу слова “Христос посреди нас!” Но Ваш вопрос свидетельствует о том, что Вам не до конца известен богослужебный устав. Дело в том, что митрополит Антоний является по отношению ко мне старшим по хиротонии иерархом. А, следовательно, указанные Вами словами должен произносить не я, а он.
    В свою очередь позвольте и мне поставить Вам встречный вопрос. Насколько искренне мы обращаемся к Богу как Отцу в начале «Молитвы Господней»? Исповедуя Бога нашим Небесным Отцом, мы должны – если, конечно, наши слова будут тождественны опыту – в тот самый миг всем сердцем прилепиться к Богу. Тем не менее, эта молитва имеет свое продолжение, а в ее конце мы просим Господа «не ввести нас во искушение» и «избавить нас от Лукавого». Итак, исповедание Бога Отцом должны привести нас к полному, без какого либо «зазора», единству с Господом. Но в конце молитвы мы вновь просим Господа об избавлении от зла. О чем это свидетельствует? Бывает так, что слова молитвы отображают наш опыт. А бывает, что наши слова являются призывом, путеводителем, знаком, указывающим, в каком направлении должно двигаться наше сердце.
    «Христос посреди нас!» — это очень важные, очень ответственные слова. Их действительно нельзя превращать в формальность. Но, как сказал святой Иоанн Златоуст, Господь «и дела приемлет, и намерения целует». Поэтому, услышав «Христос посреди нас!» от митрополита Антония, я приму такие слова как благое намерение, приму их как просьбу ко Христу восполнить между нами недостающее.
    И еще. Я немало знаю о внутренней церковной жизни. Но я умею молчать ради блага Церкви. Что же касается публикаций некоторых церковных документов в средствах массовой информации, то я считаю, что это целесообразно лишь в том случае, когда сам автор документа рассматривал их как документы публичные, то есть предназначенные для обнародования.
  • Запитання від chernomorets

  • Ваше Високопреосвященство! Після вивчення документів, які останнім часом опубліковані в пресі, маю кілька питань. 1.Чому на допиті у суді Ви фактично визнали власну співучасть у викраденні черниць? Не думаю, що усе було так, як представлено у тих документах, але все-таки як можна було визнати винними інших людей і де-факто самого себе, якщо Ви дійсно невинні? 2.Чому такими дивними є свідки у справі проти Новинського? Половина - Ваші друзі, половина - нікому не відомі люди. 3.Чому Ви так мало зробили для розвитку УПЦ коли мали там владу? 4.Яка Ваша загальна мета - стати предстоятелем? Але у якій юрисдикції? 5.Чи визнаєте Ви, що переоцінили власні сили багато разів - у 2011-му, у 2013-му (почавши війну із м.Агафангелом), у 2014-му? Взагалі, чи бачите Ви щось помилкове у діяльності своїй чи митрополита Володимира, чи все завжди було непомильним?
    Шановний Юрію Павловичу Чорноморцю! По-перше, хочу привітати Вас з відновленням нашого діалогу.
    Остання наша розмова з Вами відбулася кілька років назад, а саме на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці 6-7 квітня 2014 р. Ця розмова носила виключно приватний характер. Однак, це, на жаль, не завадило Вам таємно, без мого дозволу, записати її на диктофон. А згодом передати роздруківку цієї розмови керуючому справами митрополиту Антонію (Паканичу) та двом іншим впливовим членам Священного Синоду УПЦ — митрополитам Агафангелу та Іларіону, відносно яких ви задавали мені провокативні питання. Певний час Ви моніторили мою сторінку у Фейсбук, робили певні висновки та передавали це вищевказаним особам. Одній із таких передач документів через вашого посильного, в день Синоду влітку того ж 2014р. я випадково сам став свідком. Пригадую, що Ваш добрий знайомий протоієрей Петро Зуєв тоді був засмучений Вашим вчинком, вважаючи, що така поведінка порушує норми міжособового спілкування. Але я ще тоді захищав Вас, кажучи, що Ваш вчинок мав імпульсивний характер, а ситуативне лукавство, якого Ви припустилися, пояснюється Вашим захопленням тодішнім працедавцем — керуючим справами УПЦ митрополитом Антонієм, неформальним радником та спікером якого Ви тоді були.
    Днями на сайті, що належить "мандрованному олігарху" Сергію Курченкові, була надрукована брудна стаття, де коментуються певні події, які, нібито, трапилися у Вашому особистому житті. Розцінюючи такі публікації як вияв пострадянського хамства, вважаю, що ведення полеміки на такому рівні лише компрометує сановитого замовника цих матеріалів.
    Співчуваю Вам, що Ви стали жертвою інформаційної провокації. Але хочу зазначити, що дуже добре пам’ятаю, як деякий час тому Ви — в якості одного із спікерів митрополита Антонія — давали численні інтерв’ю у ЗМІ, де стверджували, шо в УПЦ, мовляв, йде боротьба двох партій: "партії монахів" (уособленнями якої є митрополити Антоній та Онуфрій) і "партії бізнесменів" (уособленням якої, з Вашої легкої руки, став аз грішний). Минув час, і багатьом спало на думку, що Ваша експертна оцінка була необ’єктивною. Є навіть люди, які вважають, що на Вашу оцінку тоді міг вплинути той факт, що Ви були неформальним спікером одного з кандидатів на посаду Предстоятеля та працювали на гонорарній основі.
    Утім, знаючи Ваш запальний характер, можу припустити, що головним для Вас були не кошти, а переконаність у тому, що Ви служите святій справі та торуєте дорогу до влади святій людині.
    По-друге, хочу привітати Вас з переходом до світоглядно і богословсько близької Вам УГКЦ, про що намір зробити, ви також говорили в квітні вже згаданого року. Як Ви нещодавно висловилися у фейсбуці, Київська Церква невидимо розділена на чотири гілки, лише дві з яких є канонічними. А, отже, після прийняття рішення залишити УПЦ у Вас, мовляв, був лише один вибір — приєднатися до канонічної УГКЦ. Не можу погодитися з такою богословською схемою. Бо якщо неканонічність УПЦ КП та УАПЦ означає їх еклезіологічну неповноцінність та відсутність у цих церковних структурах спасительної благодаті, то незрозуміло, яким чином вони можуть бути гілками "невидимо єдиної" Київської Церкви? Хіба може одне й те ж саме церковне дерево приносити "благодатні" та "безблагодатні" плоди? А якщо вважати, що таїнства УПЦ КП та УАПЦ благодатні та спасительні, то незрозуміло, чому саме Ви наважилися покинути Православ’я, а не приєдналися до цих церковних спільнот, які зберігають православне віровчення.
    Сьогодні не час висувати звинувачення. Сподіваюся, проте, що опинившись у ролі жертви брудної інформаційної політики, Ви зробите правильні висновки і у подальшому не розмінюватиме свій талант на речі, які не личать науковцю Вашого рівня. Ви зробили свій конфесійний вибір. А нам лишається лише побажати Вам знайти душевний спокій та натхнення для наукової роботи у лоні нової церковної спільноти — УГКЦ. Звісно, нас засмучує той факт, що Ви залишили Православну Церкву, задля нинішнього стану якої Ви стільки потрудились. Але, згадуючи Ваші богословські публікації (де систематично захищалася католицька точка зору на певні — дискусійні — між православною та католицькою стороною питання), вважаю Ваш вибір інтелектуально чесним та послідовним.
    Тепер перейдемо до відповідей на Ваші питання.
    1. Стосовно моїх показів у "справі черниць", які нещодавно були опубліковані. Допити проходили з порушеннями процесуальних норм, без участі адвоката, який не допускався з наказу вищих чинів МВС. Без повного, достатнього та зрозумілого мені роз’яснення усіх прав та обов’язків свідка. Підкреслюю, саме свідка, а не підозрюваного. Зі сторони слідства мали місце підтасовка фактів та пряма дезінформація мене про реальне положення справ. Допит-опитування велися безперервно. В тому числі у нічний час, що заборонено законом. Було зрозуміло, що слідство ведеться недобросовісними методами, що поставлена мета будь-якими методами здобути компрометуючі покази. Це був мій перший досвід спілкування зі слідством та дізнанням. І в умовах такого жорсткого психологічного тиску були дані покази, на які Ви посилаєтесь. Все це детально відображено в матеріалах слідства, що зараз ведеться у "справі протизаконного тиску на Митрополита Володимира". А тепер у мене питання вже до Вас, шановний Юрію Павловичу: як Ви гадаєте, чи можна вважати покази, що були надані в таких умовах, і добуті такими методами законними?
    Стосовно моєї нібито участі у цій справі. Відбувся суд, і винні особи встановлені. Вони були засуджені і відбувають покарання. Суд засудив цих людей на основі фактів, очних ставок з потерпілими, свідками. Але ніхто не дав показів, що я викрадав, або підбурював викрасти черниць. Ніхто не дав покази, що я був пособником у цій справі. Мої опоненти розкручують тему, мовляв, Драбинко був "пособником" у справі зникнення монахинь. У чому саме? Можливо, я стояв на варті? Підганяв машини для їх вивозу з території Києво-Печерської Лаври? Я надавав місце для укриття черниць? Пропускав на території Лаври невідомі машини? Або давав команду це зробити? У чому полягає моє нібито пособництво? Навпаки, я запропонував ігумені та її помічниці власний автотранспорт з водієм та охорону, які б їх доправили до Покровського монастиря. Отримав на це відмову. Дивним є те, що ігуменя до мене приходила з диктофоном, як про це відомо з матеріалів слідства. Для чого?... нажаль запитань сьогодні більше, аніж відповідей.
    Єдине, що мені можна закинути в цьому контексті — це виклик ігуменії Калісфенії на розмову до Митрополії. Хочу нагадати, що ця бесіда мала місце на прохання людей, наших парафіян, які постраждали від злочинних дій Панько. Остання мала тісні зв’язки з Свято-Покровським жіночим монастирем, про це йдеться в численних листах-скаргах на ім’я Митрополита Володимира (котрі до речі були ним передані керуючому справами УПЦ, і подальша доля їх мені невідома). Було відомо, що вкрадені у людей шляхом шахрайства кошти якимось чином проходили через цей монастир. Відомо, що багато людей віддавали кошти Панько саме на території Покровського монастиря, де у Панько був офіс. У цій ситуації, виконуючи волю Блаженнішого Митрополита Володимира, я запросив настоятельку монастиря ігуменю Калісфенію до Митрополії, де поставив їй кілька незручних питань та попередив, що кількість обібраних шахраями людей зростає. А, відповідно, зростає і незадоволення монастирем, куди люди приносили кошти для Панько. Я був зобов’язаний це зробити. Потрібно було відвести підозри від монастиря та й від себе, оскільки ошукані вплутували і моє ім’я до шахрайських дій Калісфеніі і Панько. І попередити настоятельку, що все, пов’язане з Панько, це абсолютна афера, розплутуванням якої, до речі на моє прохання, займалося, або повинно було займатися МВД. До сих пір не встановлено, чи одна Панько використовувала монастир як ширму для шахрайства. Чи до цієї справи були дотичні й інші високопоставлені парафіяни монастиря, які допомагали заводити та виводити кошти. Відомо, що чоловік Панько, який займав високу посаду в Адміністрації виступав її поручителем.
    2. Тепер Ваше наступне питання: "Чому такими дивними є свідки у справі проти Новинського? Половина — Ваші друзі, половина — нікому не відомі люди". Вибачте, але серед свідків у цій справі не лише мої друзі або знайомі, але й колишні президенти, помічники і заступники міністра, колишні працівники Прокуратури різних рівнів. Скажіть, будь ласка, колишній президент — це "нікому невідома" людина? І ще. А ким, з Вашої точки зору, мають бути свідки у цій справі? Охоронцями народного депутата Вадима Новинського? Його співробітники? Помічники? Випадкові громадяни з вулиці? Цілком зрозуміло, що свідками реального утримання у заручниках і фактичного позбавлення волі могли бути, в цілому, люди зі сторони Церкви. Чимало церковних людей бачило озброєний конвой та знали про те, що мене насильно утримують. Сподіваюся, що слідство зібрало і ще збере достатньо доказових фактів. Прямих і непрямих доказів, що підтверджуватиме провину посадових осіб та тих, хто оплачував це беззаконня. Засоби на утримання охорони впродовж майже 9-ти місяців, засоби пересування та зв’язку, місця проживання, харчування. Певний, що ці та інші витрати були взяті не з державного бюджету. Хтось все це оплачував з позабюджетних фондів… Хто це оплачував? Навіщо? За чиїмось проханням або за наказом? Або ж на взаємовигідній основі? Ось питання, що вимагають відповіді. А не загальних фраз про те, що вся справа, мовляв, будується на лжесвідченнях. Вадим Владиславович називає мене та архімандрита Филипа(Жигуліна) за прізвищем, ігноруючи сан. Це не личить культурній, людині. А, тим паче, людині церковній, православній. Але мало проголосити себе невинною овечкою, а священнослужителів з найближчого оточення спочилого Предстоятеля — моральними потворами та лжесвідками, знімаючи та демонструючи мультики і замовні сюжети. Це про тих, кому народний депутат 23 листопада 2013р. обіцяв, що вони (тобто ми) в нього "валер’янку стаканами питимуть". Потрібно ще довести свою невинність у суді, чого я щиро бажаю Вадиму Владиславовичу. Часи Януковича та замовного правосуддя минули. А у Вадима Владиславовича, який був і лишається заможною людиною, і без депутатського мандату залишиться чимало законних способів довести свою невинність. Тому я не бачу ніякої трагедії у тому, що з нього може бути знята депутатська недоторканність. За часів Януковича до мене не допустили адвоката з наказу вищих міліцейських чинів. А Вадим Владиславович приходить в Прокуратуру виключно разом з адвокатами. Часи змінилися. І це добре, бо, насправді, усі ми зацікавлені не в тому, щоб виграла та або інша сторона, а в тому, щоб була встановлена правда.
    3. "Чому Ви так мало зробили для розвитку УПЦ коли мали там владу?" Я зробив стільки, скільки міг. Сподіваюся, що так само вчинили і ви перед тим, як залишити Православну Церкву і приєднатися до католицизму. Разом з тим, не хотів би, щоби у вас склалося враження, що я несамокритична людина. Згадуючи сьогодні ті часи, мені теж здається, що можна було зробити більше і краще. Нажаль помилки, як в справах так і в особистостях, та недопрацювання, дають сьогодні про себе знати.
    4. "Яка Ваша загальна мета — стати предстоятелем? Але у якій юрисдикції?" Моя мета — сприяти відновленню церковної єдності. На відміну від багатьох інших, я з реального церковного досвіду знаю, що перебування на такій посаді пов’язане з повним самозреченням. Комусь може здатися, що ієрарх, що посів посаду Предстоятеля, матиме додаткові можливості для самореалізації. Але це глибока помилка. Навпаки, у нього з’явиться нова ступінь послуху. Блаженніший Митрополит Володимир був прекрасним богословом. І він мріяв написати докторську з еклезіології, у Блаженнішого навіть був написаний план такого богословського дослідження. Однак обставини предстоятельського служіння не дали йому змоги завершити його наукову роботу. Я — молода і, як дехто каже, амбіційна людина. Але мої амбіції не носять сьогодні адміністративний характер. Я не прагну посади Предстоятеля, а хотів би реалізувати себе у сфері богослов’я, зокрема, у сфері новітньої церковної історії, де бимогли стати у нагоді мої знання, досвід та архіви. (В тому числі і Ваші аналітичні матеріали). Крім того, я — прихильник соборного устрою Церкви, прихильник евхаристійного богослов’я, яке наголошує на зв’язку між предстоятелем євхаристійного зібрання та громадою. Сучасній Православній Церкві не потрібні диктатори, не потрібні ієрархи, які б змушували Церкву приймати свої концепти та ідеологеми. Сучасний Предстоятель має бути людиною, що звикла до самообмеження, звикла приймати та цінити думки та позиції інших, була модератором дискусій, а не ідеологом.
    5. "Чи визнаєте Ви, що переоцінили власні сили багато разів — у 2011-му, у 2013-му (почавши війну із м.Агафангелом), у 2014-му? Взагалі, чи бачите Ви щось помилкове у діяльності своїй чи митрополита Володимира, чи все завжди було непомильним?" Ваше питання можна перефразувати таким чином: "Ви мисляча людина або втратили здоровий глузд?" Відповім Вам так: я не втратив здоровий глузд та самокритичність, і не вважаю усі рішення УПЦ, які були прийняті за часів Предстоятельства Митрополита Володимира, непомильними. Сподіваюся, що так само не втратили здоровий глузд і Ви, розуміючи, що будучи неформальним радником та спікером митрополита Антонія, Ви могли зробити для Православної Церкви набагато більше, ніж це у вас вийшло. Така, на жаль, доля мало не всіх людей. Ми — схильні перебільшувати свої сили, схильні помилятися. Головне, це вчасно робити висновки. А ще — не тікати з поля бою, не лишати Церкву, у якій ми прийняли хрещення, а, у міру власних сил та, можливо, всупереч історичним тенденціям,робити все від нас залежне заради відновлення церковної єдності та утвердження Українського православ’я.
  • Запитання від 13moiseev

  • Владико, чому саме зараз(а не через місяць після смерті Володимира) після сутички в монастирі с Новинським Ви вирішили так вчинити?
    Шановний друже, Ваша інформація не відповідає дійсності. Кримінальне провадження, на яке ви посилаєтесь, відкрито за депутатським зверненням народного депутата Андрія Деркача. Що ж стосується моїх показів у цій справі, то я їх надав задовго до інциденту у Корці. Скоріше навпаки, жорстка, до сутички, реакція Вадима Новинського була обумовлена саме моєю участю у цьому кримінальному провадженні у якості свідка. І ще: я не перебуваю в особистому конфлікті з Вадимом Владиславовичем. Як я вже зазначав раніше, це конфлікт односторонній. Як священник і християниня вибачив Вадиму Владиславовичу цей інцидент.
  • Запитання від Оксана

  • Шановний владико, а чи можна говорити про якесь проукраїнське крило в УПЦ МП, якщо жоден з владик не протестував проти українофобських заяв і вибриків нинішнього керівництва УПЦ МП? Неголосні виступи окремих священиків не можна враховувати, бо вони люди підневільні.
    Церква — це не суспільно-політична структура, а тому будь-який поділ церковних структур на «крила» або «партії» є умовним. Отже, коли ми говоримо «проукраїнське крило» — це певна умовність, бо головною ідентичністю для як «проросійського», так і для «проукраїнського» крила є (або, принаймні, має бути) ідентичність християнська, а не національна.
    Тепер стосовно «проукраїнського крила», застосовуючи запропонований Вами термін. Перш за все, я би порадив знизити градус емоційності і не вживати таких виразів як «українофобські заяви і вибрики», особливо, якщо ви маєте на увазі вислови або вчинки Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Блаженніший не є і ніколи не був українофобом. Можливо, він не є прихильником автокефалії УПЦ, принаймні, на даному історичному етапі. Але хіба ми маємо заперечувати його право на таку думку? Ми живемо в плюралістичному суспільстві. Живемо у державі, яка, спираючись на європейську традицію, гарантує кожному з нас широкий обсяг громадянських прав. Одним з таких прав є право на вільне сповідування будь-якої релігії або приналежність до будь-якої, не забороненої у законний спосіб, релігійної спільноти. Зрозуміло, що українське суспільство може очікувати і від Блаженнішого Митрополита Онуфрія, і від УПЦ у цілому більшого поступу у напрямку до відновлення церковної єдності на базі канонічної незалежності. Але ніхто з нас не має права змушувати іншого приймати або заперечувати необхідність автокефалії (або іншого канонічного статусу) Української Церкви. Церква має соборну природу, бо усі питання у ній вирішуються соборно. А, отже, все має вирішитися вільно, без примусу як з боку держави на ієрархів, так і з боку церковного керівництва на єпископат, священство та вірних. Блаженніший Митрополит Онуфрій не є прихильником канонічного відокремлення УПЦ від патріаршого центру у Москві. Але він і не забороняє мене як свого вікарного єпископа у священнослужінні, як про це дехто мріє. І це — незважаючи на те, що я, спираючись на звернення Харківського Собору та інші важліві церковні документи,публічно заявляю про те, що є прихильником автокефалії. І саме це свідчить, що Блаженніший не українофоб, як Ви висловилися, а людина, якій властива європейська культура, властиве толерантне ставлення до інших, відмінних від його власної, думок. Повертаючись до «проукраїнської» групи священства та єпископату. Мені здається, тут коректніше вживати вираз«проавтокефальне» крило. А ще точніше — про групу єпископів та священства, які зорієнтовані на відновлення церковної єдності в Україні на базі канонічної незалежності. Безумовно, така група всередині УПЦ існує. Але на сьогодні микористуємося дуже незначною підтримкою ззовні: як з боку держави, так і з боку українського бізнесу. Зауважте, існує декілька інформаційних церковних або навколоцерковних проектів, для яких властива чітка проросійська орієнтація: сайт “Правлайф”, віртуальний, але вельми діяльний«Союз православних журналістів» тощо. Всі ці проекти, з огляду на їх динаміку, добре фінансуються. А що має «проавтокефальнекрило»? Кирил Фролов та подібні йому російські горе-аналітики постійно пишуть про те, що «автокефальна група Драбинка» фінансується мало не з Америки, причому мало не безпосередньо з Держдепартаменту. Але сумна правда в тому, що ієрархи та священство, яке зорієнтоване на відновлення церковної єдності на базі канонічної незалежності, не мають навіть інформаційних майданчиків, де могли би вільно та систематично висловлюватися. Усе, що нам доступне— це ситуативна увага українських ЗМІ. Чи зможе за таких умов «проукраїнське крило» в УПЦ більшою мірою, ніж сьогодні,впливати на ситуацію? Мій прогноз песимістичний. Якщо ситуація не зміниться, то виступи прихильників церковної єдності та канонічної незалежності так і лишатимуться непочутими у суспільстві. Підсумовуючи, хотів би ще раз закликати Вас не розглядати УПЦ як «окупаційну релігійну структуру». Я розумію Ваші емоції, розумію, що триває гібридна війна РФ проти України. Але давайте лишатися європейцями, давайте навчимося толерувати різні думки і позиції.
  • Запитання від Святослав

  • Слава Христу! Як Ви відноситесь до Собору на Криті? Чи зможемо ми побачити там наших єпископів наступного разу?
    Всеправославний Собор, що проходив на грецькому острові Крит 19-26 червня 2016 р. — це, безумовно, центральна подія в житті Православної Церкви кінця 20-початку 21 століття. Дуже сумно, що від участі у Соборі в останній момент утрималися 4 Помісних Церкви, які , натомість, брали участь у його підготовці: Антіохійська, Руська, Грузинська та Болгарська. Проте, навіть і в такому, усіченому форматі, Собор став епохальною подією в житті Православної Церкви, засвідчивши здатність нашої Церкви до оновлення та динамічного розвитку. Сучасне православ’я існує в умовах світу, що глобалізується. І в цих нових історичних умовах було дуже важливо засвідчити, що Православ’я— це не парад воскових фігур, не музей благочестивих старожитностей, а жива спільнота, жива традиція, жива християнська віра. Православна Церква існує сьогодні у різних історичних та культурних контекстах. Православ’я дещо відмінне на Заході та Сході. Але де б воно не існувало, Православ’я має, з одного боку, не зраджувати віковій християнській традиції, а з іншого — бути відкритим до сучасної людини, відповідати на виклики доби, проповідувати Христа Розіп’ятого та Воскреслого доступною сучасній людині мовою... З Всеправославним Собором пов’язували чимало різних очікувань. Одні сподівалися, що він стане аналогом Другого Ватиканського Собору. Інші — були готові сприйняти як«лжесобор останніх часів». Проте Всеправославний Собор зайняв власне місце в історії Церкви. Можливо, він і не вирішив усіх актуальних та болючих для сучасного православ’я питань. Наприклад, не визначив порядку утворення нових Помісних Церков. Або не здійснив кодифікації та часткового перегляду священних канонів Православної Церкви, де досі формально чинні, але ніким не виконуються, такі архаїчні канонічні заборони як, до прикладу, заборона лікуватися у лікаря-єврея. Проте, головним досягненням Собору є відновлення самої соборності. Сучасне православ’я засвідчило свою соборну природу, засвідчило, що воно готове до соборної роботи, готове збиратися, обговорювати і вирішувати проблеми Православної Церкви на всеправославному рівні.
    Чи можна буде наступного разу побачити наших єпископів на Соборі? Все у Божій волі. Сподіваюся, що так. А коли на те буде Божа воля, то в одному з майбутніх Всеправославних Соборів зможуть взяти участь і єпископи помісної Української Церкви. Однак, це буде можливо лише за двох умов: якщо ми, православні, знайдемо у собі сили відновити діалог, а, згодом, і церковну єдність, і якщо Українська Церква здобуде канонічну автокефалію, яка буде визнана повнотою православного світу.
  • Запитання від Степан Мельник

  • Високопреосвященний владико, сьогодні очевидно, що в УПЦ нема майбутнього під Москвою. Але громади не дуже спішать переходити до УПЦ КП. Який вихід Ви бачите?
    Громади УПЦ «не дуже спішать переходити до УПЦ КП», бо на сьогодні ця церковна спільнота не має канонічного визнання і перебуває в ізоляції від решти православного світу. Самопроголошений Київський Патріархат веде діалог з Константинополем про можливе визнання цієї структури у тій або іншій формі. Але наскільки мені відомо, з боку Константинополю є чіткий меседж, що надання канонічної автокефалії для Української Церкви можливе лише тоді, коли в Україні буде відновлена церковна єдність. Таким чином, єдиним виходом з ситуації, що склалася, на мій погляд, є припинення конфронтації та відновлення діалогу. Розумію, що це дуже нелегко. Розумію, що за роки конфронтації було зроблено багато речей, які важко один одному вибачити. Але, повірте, альтернативи діалогу немає. Згадайте яка жорстка конфронтація свого часу існувала між Московським Патріархатом та Російською Закордонною Церквою. Там теж мали місця прокляття, заборони, позбавлення сану тощо. Ба більше, і представники Зарубіжної Церкви, і представники Московського Патріархату ставили під сумнів благодатність таїнств іншої сторони. Утім, зрештою Христова любов змогла перемогти енергію розділення. Церковну єдність було відновлено, а ієрархи, які раніше протистояли один одному, тепер перебувають у канонічній та євхаристичній єдності. Так само з Божою поміччю можна улікувати і розділення в Україні.
  • Запитання від Наталія

  • Шановний Володико! Останнім часом з'являється інформація про те,що Ви на невизначений строк маєте виїхати за кордон.Як що таке станется,то не призведе це до того,що Ваші прихильники будуть почувати себе зоадженеми і вже після Вашого повернення не зможуть довіряти Вам? Крім того такий від'їзд може бути сприйняти,як згода з обвинуваченням у викраденні чорниць.
    З цього приводу я вже зробив окрему заяву, що надрукована на моїй сторінці в фейсбуці. Мало місце і спростування в ЗМІ. Тому відповім вам максимально стисло: хоча мій графік і передбачає поїздки закордон, мої недруги не мають мріяти, що я залишу Україну.