Сучасне українське військове капеланство

з 29 вересня 2010 10:30 до 7 жовтня 2010 16:30

У гостях веб-конфекренції РІСУ о. Степан СУС, голова Центру військового капеланства УГКЦ

Провідна тема: Сучасне українське військове капеланство: досвід Львівської академії сухопутних військ

  • Запитання від Олександр

  • Отче Степане, а чим дійсно може похвалитися Львівська академія сухопутних військ у плані військового капеланства?
    Дякую за запитання. Непросто є чимось хвалитись, однак хотів би сказати, що основною перевагою у діяльності капеланів Центру Військового Капеланства серед військових, не лише Академії Сухопутних військ, є систематичність у цьому душпастирстві. Маю на увазі те, що наші військові капелани не є парохіяльними священиками, вони 24 години на добу є виключно військовими капеланами, це дозволяє їм бути завжди поруч військових. Нажаль довгий час, а навіть і тепер для багатьох конфесій в Україні бути військовим капеланом означає час від часу відвідувати військових, благословляти їх під час різних урочистостей, поспілкуватись з військовим керівництвом, тощо. Це, я вважаю, неправильно. Якщо ми бажаємо справді будувати сильну Армію на християнських засадах, нам потрібно бути завжди поруч військових, і на мою думку це поки що нам вдається, зокрема в Академії Сухопутних військ. Тут кожен курсант знає свого душпастиря по імені, як також і пастир у більшості знає курсантів також по їх імені.
  • Запитання від Тарасій

  • Як Ви оцінюєте травневу заяву митрополита Агафангела щодо Академії сухопутних військ у Львові?
    Чесно кажучи я спочатку трохи був обурений такою заявою. Навіть хотів написати митрополиту Агафангелу листа, пояснити, що такі закиди є неправильними, що не можна Армію розділювати на Західних чи Східних. Ми ж єдиний народ і армія у нас повинна бути одна. Якщо ми будемо наших військових виховувати так, як часто показуємо свою «любов» поміж церквами, то це буде страшно! Хто тоді буде нас захищати?! Я написав цього листа, однак пізніше вирішив зберегти його лише у своїх творах. Я сподіваюсь, що Господь дасть мені час на страшному суді зачитати цього листа митрополиту Агафангелу. У мене ще є час, тому принаймні буду старатись не брати приклад із життя цього митрополита, а його заяви та побажання – це заохота для мене особисто та й думаю для багатьох ще більше та старанніше працювати для добра Церкви Христової та України.
  • Запитання від Андрій

  • 1. Отче Степане, коли почнеться робота в храмі, який передали для центру військового капеланства? (колишній костел Єзуїтів)

    2. Навколо передачі храму було багато дискусій чи можете Ви прояснити ситуацію довкола цієї передачі? Чи має центр капеланства дозвіл від Єзуїтів провадити там діяльність?
    1. Щодо храму Свв. Апп. Петра і Павла (Костел оо. Єзуїтів), то поки що важко спрогнозувати, коли ми відкриємо його для прихожан. Згідно з нашою концепцією «Про діяльність храму», ми плануємо урочисто відкрити цю святиню наприкінці наступного року. Сьогодні у храмі знаходиться ще 2 400 000 примірників літератури Бібліотеки ім. В. Стефаника. Ми шукаємо усі можливі варіанти, щоби цього року знайти відповідне приміщення для цих книг. Це повиннне бути належне приміщення, більше того, його потрібно буде пристосувати до усіх вимог, які нам поставило керівництво Бібліотеки. На цей час ми розглядаємо як можливий варіант приміщення колишнього військового призовного пункту, що знаходиться у м. Львові на вул. Д. Апостола, 16. Я сподіваюсь, що керівництво Бібліотеки все-таки прийме цю пропозицію. Є також інші варіанти вирішення долі цих книг, але поки що вони є лише проектами. У будь-якому випадку, як тільки книги будуть перенесені у відповідне або тимчасово пристосоване для їх зберігання приміщення, храм буде відкрито.

    2. Справді, навколо передачі храму було багато дискусій, однак вони нажаль виникли тільки тоді, коли мені було доручено владикою Ігорем (Возьняком) зайнятись цим питанням. Я розумію, що завжди є незадоволені люди і чесно кажучи мені не було так приємно, коли чув у власний адрес багато цікавих слів та «порад». Мені приємно, що все-таки трьохрічна праця закінчилась успіхом у тому сенсі, що цей храм все-таки має свого власника, буде відкритим, і це спонукає нас ще до більшої праці для Бога та людей.

    Щодо оо. Василіан, які претендували на цей храм. Хочу сказати, що 4 вересня 1995 р. (Вх. ЛВ 95/574) протоігумен цього Чину о. Василь Мендрунь листовно відмовився від даної споруди і попросив тодішнього владику Юліяна Ґбура прийняти храм під юрисдикцію Львівської Архиєпархії УГКЦ. Цього рішення ніхто не відміняв.

    Храм передали у власність Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Перед тим, як розпочати процес щодо передачі храму у власність УГКЦ, владика Ігор Возьняк, архиєпископ Львівський, запитав керівництво оо. Єзуїтів в Україні про їхню позицію у даній справі. На цей лист-запит була дана відповідь отцями-єзуїтами, де вони прихильно поставились до того, щоби храм належав УГКЦ. Зважаючи на те, що храм у 1848-1939 рр. виконував функцію гарнізонного храму м. Львова, цією святинею будуть опікуватись капелани Центру Військового Капеланства УГКЦ. Однак ми вже мали спільну зустріч з оо. Єзуїтами, де обговорили про можливу пасторальну співпрацю у рамках цієї святині, коли її буде відкрито. Ми готові працювати з усіма, хто готовий бути гнучким та відкритим до християнських потреб сьогодення. Роботи усім вистарчить. Сподіваємось, що і оо. Василіани не залишаться осторонь того, щоби долучатись до душпастирства у цій святині.
  • Запитання від Ігор Скленар

  • СІХ, о. Степане, маю два запитання:
    1) Якими рисами сьогодні повинен володіти військовий капелан, щоб плідно трудитися на духовній ниві серед такої особливої категорії як військові? Адже відомо, що військова служба втратила свій престиж і в армії трапляються різні особи з різним рівнем виховання...
    2) Чи капелани вашого центру їдуть з місією до українських військових, які проходять службу в "гарячих точках"?
    Щиро дякую, Ігоре за запитання. Інколи я сам думаю, яким має виглядати священик, якого покликали до праці з військовими? Інституція військового капеланства в Україні тільки розвивається, ми стараємось брати приклад від військових капеланів інших країн, де капеланство як таке вже давно діє у Армії, однак все-таки для України та Українського війська потрібно шукати окремий підхід у цьому душпастирстві. Хотів би відразу сказати, що військовий капелан не повинен бути парохіяльними священиком, капеланство – це не парохія, де люди стало ходять до церкви, знається усіх майже по іменню і т. п. І не можна з усіма парохіяльними методиками підходити у капеланстві до військових, священика можуть не зрозуміти. У військовому душпастирстві прихожанами військового храму можуть бути різні люди, які сьогодні є у Львові, а завтра їх відправляють на службу у Донецьк, Київ чи Севастополь. В такій ситуацій капелан повинен так працювати, щоби військовий, який навернувся до Бога, почав практикувати християнське життя, навіть перебуваючи далеко в «місця навернення» чи близькості до церкви, постарався продовжувати вести таке життя й надалі, навіть там, де є небагато практикуючих християн.

    Також військовий капелан має бути гнучким священиком, маю на увазі, він повинен вміти правильно реагувати на потреби військових і бувають моменти, що достатньо помолитись «Отче наш» для того, щоби всі відчули духовну підтримку перед виконанням певних завдань, аніж служити довгі Акафісти чи Вечірню, під час якої багато військових ще раз усвідомлюють собі те, що вони так багато всього ще не знають про Бога і в той же час віра та християнське життя для них уявляється як щось складне, важкозрозуміле. Нам потрібно багато капеланів, і важливо, щоби ними ставали ті, хто справді хоче бути душпастирем для військових, а не просто тільки титулувати себе як військовий капелан. Нажаль, у нас ще є залишки останнього.

    Хоч і військова служба справді сьогодні знаходиться не найкращому рівні, все-таки я зустрів десятки солдат та курсантів, які завдяки службі, змінили своє життя, ставлення до Бога та й загалом до світу. Сьогодні навіть 4 з них навчаються в Семінарії, вирішили допомагати іншим також міняти своє ставлення до Бога. Я б сказав, присутність священика поруч військового додає більше світла та тепла у це камуфляжне життя.

    2. Так, враховуючи те, що є окрема програма участі священиків у миротворчих місіях та надання військовослужбовцям духовної підтримки під час виконання бойових завдань, чимало священиків УГКЦ, а також інших конфесій вже приймало і приймає участь у таких службах. Минулого року за поданням Центру Військового Капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ у миротворчій місії в Косово приймав участь о. Михайло Сукмановський, Золочівський деканат, який також є військовим капеланом у двох інституціях внутрішніх військ. Оскілки участь священиків у миротворчих місіях є по черговою від кожної з конфесій, сьогодні з миротворцями у Косово перебуває священик Православної Церкви.
  • Запитання від Тетяна

  • Слава Ісусу Христу! Отче Степане, нещодавно було паломництво військових до Зарваниці. А які інші місця традиційно відвідують "паломники у формі"?
    Ми стараємось із військовими бодай двічі на рік відвідувати різні релігійні та історичні місця України. Часто бували на Закарпатті (Ужгород, Мукачево), відвідували Гошівський, Крехівський монастирі. Також побували у Почаївській лаврі, де нас завжди «привітно» та з братньою «любов’ю» зустрічають наші брати, також були у Підкамені. Цієї осені ми збираємось відвідати Камянець-Подільск та Хотин. Такі паломництва як правило тривають 2 дні, є можливість духовно та культурно відпочити. Також запрошую Вас переглянути наш сайт, де Ви зможете більше прочитати про наші паломництва: www.kapelanstvo.com.ua
    Щиро дякую!
  • Запитання від Тарасій

  • Ви говорите, що військовий капелан має бути звільнений від парафіяльних обов'язків. А за які кошти тоді має жити священик, чи єпархія фінансує таке душпастирство?
    Капеланство – це окрема місія чи завдання Церкви, до якого повинні бути покликані люди, які готові бути гнучкими та реагувати на потреби часу. Церква повинна дбати про капеланів та підтримувати їх. До капеланства можна долучати парохіяльних священиків, які будуть час від часу допомагати у цьому душпастирстві, однак все-таки основний штат капеланів, які постійно мають виконувати свою місію повинен отримувати підтримку зі сторони церковних структур. Наприклад, капелани Центру Військового Капеланства мають обов’язок щодня молитись до Св. Миколая Чудотворця за доброчинців та розвиток діяльності. Ми кожного року досвідчуємо те, що цей святий заступається за нами.
  • Запитання від S.Melnyk

  • До речі, а як поставлена робота з військовими в інших конфесіях? Чи є щось в них таке, що варто перейняти Вашому Центру?
    На сьогоднішній день праця з військовими щоразу набирає своєї популярності. Пригадую, на початку 2000 року бути військовим капеланом в Україні чомусь дорівнювало тому, що означало не бути ніким і нічого не мати. Це можливо було викликано тим, що до кінця ніхто не знав, як би мало виглядати капеланство, а з іншого боку практично всі конфесії не вважали це якимось пріоритетом у душпастирстві. Нині кожна конфесія намагається мати власну внутрішню структуру військового капеланства чи навіть інших видів капеланства (студентського, в’язничного чи шпитального), а також при Міністерстві оборони України поки що ще діє Рада у справах душпастирської опіки військовослужбовців, до якої входять представники традиційних християнських Церков України, а також і інших релігійних конфесій. Завданням цієї ради є спільно вирішувати питання створення та запровадження інституту військових капеланів (священиків) в Україні. На жаль сьогодні невідомо, чи ця Рада буде дальше діяти, хоч її місія та завдання є дуже важливі та потрібні, за час її діяльності було вирішено чимало питань у сфері душпастирства серед військових. До речі цього року у свій вийшла книга «Тріумф Серця» під редакцією Міністерства оборони України, де гарно показано, як працюють з військовими різні церкви в Україні. Це перше видання, яке дозволяє нам побачити цінність та важливість душпастирства серед військових. Надіюсь, прочитавши її, ви отримаєте більш вичерпну відповідь на дане запитання.

    Щодо Центру Військового Капеланства, хочу сказати, що ми кожного року змінюємо методи душпастирства та праці серед військових. Ми шукаємо нові шляхи, як можна працювати з військовими. Наприклад, цей і частково наступний 2010/2011 роки ми стараємось роз’яснювати військовослужбовцями зміст та значення Святої Літургії, котру молимось щонеділі у храмах. Мені приємно, що сьогодні наші солдати та курсанти знають, що таке 8 воскресних гласів, де вони знаходяться у молитвенику, що означають слова «Амінь», «Алилуя», що таке «Антифон», як знайти той чи інший уривок Євангелія чи Читання Апостольські у Біблії. Ми хочемо, щоби люди почували себе у церкві на Літургія впевнено, щоб їм не було лячно брати у руки молитвеник та спільно з усіма молитись. Свята Літургія – це не лише ставлення свічок та слухання проповіді, це також молитва, спільна молитва усіх священика та вірних. Коли побачив, як моляться французькі солдати, вони на Літургії роблять все: приготовляють необхідні речі до Богослужіння, співають, прислуговують, то однозначно виникло бажання і наших військових підтягнути до такого рівня.
  • Запитання від Коппен

  • два питання 1)хіба на Страшному суді можна буде зачитувати листи? 2)чому катилицизм називають вірою єретичною?
    1. Важко сказати, що буде можна на страшному Суді, однак Святе Писання говорить нам, що багато речей тоді стануть явними, буде видно добро і зло.

    2. Друге питання не стосується сьогоднішньої нашої теми, тому запрошую його обговорювати на форумі.
  • Запитання від Олександр, Київ

  • Митрополит Агафангел закидав, що у Львові священики-греко-католики змушують православних курсантів ходити на греко-католицькі богослужіння. Відповіді з Академії не прозвучало, чи це правда. А що скажете Ви?
    Припускаю, що керівництво Академії не відповідало на лист митрополита та депутата Агафангела, оскільки цього не вимагало керівництво Міністерства оборони України, а сам листа був про трактований як особистий погляд митрополита, хоч наслідки були більш масштабні: частину курсантів все-таки перевели під звуки оркестру до Одеси. Користуючись можливістю, хочу ще раз засвідчити, відповідаючи на запитання, що ми не намагалися і не намагаємось когось зробити греко-католиками тут у Львові. Бог дав людині великий дар – свободу, вона має право вибирати, у який храм йти молитись. Якщо військові ніколи до храму не ходили, були атеїстами, а саме тут у Львові навернулись до Бога, вони стають віруючими тієї Церкви, яка, на їхню думку, цілковито відповідає їхнім релігійним переконанням та є відкритою до того, щоби їх духовно виховувати. У мене є багато друзів, які є віруючими УПЦ, я з ними спілкуюсь, ми часто зустрічаємось на різних заходах, але ми залишаємось віруючими своєї Церков, не намагаємось взаємно один одного перетягувати.

    Мені інколи є дивно чути ці різні закиди, які адресують в нашу адресу брати-православні (УПЦ МП). Таке відчуття, що вони бояться, щоби часом їм не забракло роботи на Христовій ниві. Слова Христа «жнива великі та робітників мало» Мт. 9, 37-38 завжди є актуальними, тому душпастирської праці для всіх вистарчить, ще й другим залишиться. Тепер кожен такий закид розцінюю як страх перед тим, що хтось може працювати, а хтось може тільки імітувати працю і думати, що щось має. Навчити людей ставити свічки за здоров’я та померлих, замовляти платні Богослужіння – це не душпастирство, це імітація віри. Нажаль, сьогодні ще багато думають інакше.
  • Запитання від Анатоль

  • В світлі останніх заяв митрополита Агафангела, роскажіть будь-ласка, а як складається у вас капеланська співпраця із УПЦ МП на місці? Оскільки від архієпископа Августина ніколи не звучало подібних заяв.
    Мені здається, що особа митрополита та депутата Агафангела є настільки багатогранною, що представники УПЦ, які б хотіли щось змінити у цій Церкві, самі інколи дивуються, як все непросто і що Церква сама внутрішньо політично поділена. У військовому капеланстві приємно бачити те, що ми десь стараємось знаходити спільні точки дотику, що можемо працювати для однієї справи, одного війська. Наприклад у багатьох військових урочистостях: присяга, випуск лейтенантів, пам’ятні дні практично є присутніми представники як УПЦ МП так і УПЦ КП, УАПЦ. Однак хочу помітити, що це є можливим тільки тут у Львові, в Одесі це далеко не так. Також щорічно серед членів делегації учасників Міжнародного військового паломництва до м. Люрд (Франція) є присутніми представники різних конфесій, під час паломництва кожна конфесія має свій день молитви, молимось ми всі разом, щоправда не Святу Літургію, однак щоденні молитви. Організатором цього паломництва є УГКЦ, сумніваюсь, що нас би запросили до участі в такому паломництві, якщо б був хтось інший організатором. Це ж би було великим оскверненням! Інколи цікаво і страшно подумати, як би наше спільне капеланство виглядало тоді, коли навколо літають кулі та падають бомби, під час війни, можливо це б було великою можливістю справді відчути братню любов та єдність у вірі?! Нажаль є багато моментів, які нас розділяють, і часто так здається, що чим частіше ми бажаємо бути ближче один одного, тим більше ми шукаємо різниці поміж собою, те, які ми різні. Щодо архиєпископа Августина, УПЦ, важко щось сказати про його ставлення до капеланства УГКЦ, це напевно було б добре його спитати, однак у нього можна багато чого повчитись і він для мене особисто є прикладом, яким має бути військовий капелан. Добре, що УПЦ МП хоч дозволяє і поки що не заборонила віруючим інших Церков брати добрий приклад пастирів зі своїх священнослужителів.