Стій!

"До початку служби просто біля вівтаря поставили шість стільців для депутатів. Одна з літніх парафіянок попросила дозволу присісти, однак жінці відмовили."

Це історія не про гординю депутатів, як скаже дехто. Це історія про те, що в нашій безбожній країні войовничого матеріалізму тільки авторитетні люди, такі, як депутати, вміють добитися елементарного людського ставлення до себе.

Мені подобаються храми, де можна сісти на лаву, подивитися навколо і послухати богослужіння.

Такі храми - справжній дім Бога, гостинного, як і личить доброму господарю. Бог має бути зразком досконалості для людей.

На ногах людина має рухатись. Це природно. Довго стояти на місці - неприродно.

Храм без лав ідеальний для туризму: пройдешся по ньому, сприймеш зображені та вимурувані ідеї - прекрасний та зручний релігійний обряд. Потім на дворі краще розумієш зміст найдосконалішої ікони: сонця в небі...

Стояти на місці годинами в храмі без лав - значить принижувати Бога та власну душу. Бо це приписування дурості Богові. Бог не може вимагати від людини дурниць.

Хто вважає, що Бог принижує людину, той принижує Бога і людину, а отже, творить зло. (Бож. 20)

Інша справа - прийти в гості до Божої вітальні. Присісти, душевно поспілкуватись. Сповідатись.

Коли сидиш у храмі й слухаєш мудру проповідь - замислюєшся. Торкаєшся душею Бога.

Коли стоїш - думати не хочеться. Через деякий час вся воля спрямовується на те, щоб не впасти.

Душі ніби не існує. Бога ніби нема. Є тільки тіло, поставлене у глухий кут неприродною необхідністю стояти, стояти, стояти...

Чи це спілкування з Богом? Ні, це перетворення віруючих на матеріалістів. Псевдо-ритуальний застій.

Тож якщо у вашій місцевості нема гостинного Божого будинку, запрошуйте Бога додому.

Бог не піп - не погребує прийти просто так.

Обов'язково прийде, якщо ви зберігли віру.

"Душевна спільнота утримується від проведення масових та публічних заходів і здійснює свою діяльність, передусім, через доторки душ, індивідуальні контакти, приватне богослужіння." (Регл. 2.3)