Час повертати Крим

23 червня 2014, 12:46 | Блоги | Блог Михайла Якубовича | 0 |   | Код для блогу |  | 

 Події на Донбасі, де розгорнулася спражня війна проти самого існування Української Держави, значно відволікли увагу від анексованого Криму. У наших медіа, переважно із добрим пропагандистським наміром, а не зловтішанням, згадують лише особливості «кримського покращення». Увага акцентується, зокрема, на негараздах, з якими стикнулися кримчани після «воссоєдінєнія». Такі репортажі мають цілком виправдану мету – показати симпатикам «Русского міра» на Донбасі спражні реалії омріяної ними держави. Щоправда, в силу повної або часткової відсутності українських каналів у багатьох містах Донбасу, ці посили майже не доходять до потрібної аудиторії.

         Ідея повернення Криму військовим шляхом наразі виглядає як мінімум нереалістично. «Обережні» міжнародні санкції, аноносовані Заходом, викликають скепсис навіть у багатьох західних політиків, а тому навряд чи можна розглядати їх як інструмент ефективного тиску на РФ. Та й, зрештою, не спостерігається масового потоку біженців із Криму – абсолютна більшість населення півострова, швидше за все, не бачить для себе іншої батьківщини. «Радикальна» зміна місця проживання, особливо в умовах сучасної України – справа не з легких. Від багатьох кримських проукраїнських активістів, які все ще залишаються на півострові, можна почути навіть осуд «біженства» – «це наша земля, і нікому ми її не віддамо». Звісно, «зі сторони» важко судити, кожен, очевидно, повинен сам оцінювати ті обставини, в яких опинився. Більш однозначну оцінку можна дати думкам, які дедалі частіше можна почути в «континетальній» частині України – Крим, мовляв, ніколи не був Україною, а тому сумувати особливо немає за чим. Як не дивно, ці думки співпадають із псевдо-історичною позицією шанувальників «новоросії», згідно з якою територія України складається із таких собі «дарунків» російських царів та радянських вождів. Таким «знавцям», звісно, невідомо, що масова міграція росіян на півострів почалася лише в другій половині XIX ст., а завершилася тотальна русифікація Криму вже після депортації кримських татар у 1944 році. Зрештою, вже після «першої анексії» у 1783 році склалася чітка тенденція – чим менше Крим кримськотатарський, тим більше він російський.

         Останні події, зокрема провокативна прес-конференція російського «ісламознавця» Романа Сілантьєва, яка відбувалася 17 червня, свідчать про справжню інформаційну війну не лише проти ісламської активності кримських татар, а й суперечки між російськими елітами у баченні мабутнього Криму. Так, Сілантьєв звинуватив Раду муфтіїв Росії, яка нині активно співпрацює із ДУМ Криму й Меджлісом кримськотатарского народу, в підтримці «антиросійських сил», а сам Меджліс у свою чергу – у «ваггабізмі», «екстремізмі» та інших «–ізмах», популярних в російському медійному середовищі. З’явилися у Криму й російській борці за «традиційний іслам», який, у розумінні його апологетів, зводиться до лояльного владі ритуалізму, гармонічно вписаного в парадигму показної російської «духовності». Громадський діяч Ленур Усманов запропонував дуже простий «рецепт» вирішення проблеми (цитуємо мовою оригіналу): «Необходимо искать пути решения данной проблемы... осознать и запретить «Аль-Раид», ДУМК и подобные им организации, которые прикрывают хизбов, вахабитов и так называемых "братьев мусульман "». Трагікомічно на цьому фоні виглядають заяви російської пропаганди про те, що в Україні спостерігається «розгул нацизму», в той час як в анексованому Криму всерйоз пропонують заборонити найбільшу релігійну організацію мусульман – ДУМ Криму. Невже в Крим планується завезти «правильних» імамів та «правильних» мусульман – приблизно так само, як завозяться російські бюджетники для активізації туризму?

         Наразі очевидно, що ці тенденції поки залишаються маргінальними. Мечеті Криму функціонують, як і раніше, відкриваються нові, щоправда, уже під пильним наглядом відповідних служб. Чимало мусульман уже викликалися на допити, проводилися обшуки. Вірогідно, російська влада ще не вирішила, яке місце кримськотатарський народ займе в архітектурі анексованого Криму. Активізуються (не без підтримки Москви) зв’язки між Кримом і Татарстаном, що, серед іншого, також має політичну мету – показати кримських татар як «молодших братів» казанських, нав’язати уже до болі відомий українцям своїми наслідками міф про «братські народи». Звісно, єднання мусульманських народів не можна не підтримати, але існує запитання – на яких цінностях буде це об’єднання здійснюватись, на цінностях Корану й Сунни чи примарного «Євразійського союзу», який в дійсності являє собою реанімацію СРСР.

         Чим сьогодні Україна може допомогти і собі, і тим кримськотатарським активістам, які потребують цієї допомоги? В першу чергу, відкриттям кримського інформаційного фронту. Українська влада мала би поміркувати над тим, яким чином можна активізувати діяльність кримськотатарських організацій в Україні, спробувати залучити до цього міжнародних партнерів, особливо з ЄС і США, які нині лише на словах декларують підтримку територіальної цілісності України. Державі варто налагодити й конструктивну співпрацю із організаціями українських мусульман, принаймні, тими з них, які займають переконливу проукраїнську позицію. Готовність підтримувати кримських татар сьогодні висловлюють і деякі впливові міжнародні структури, зокрема Організація ісламського співробітництва. Слід подбати й про створення спеціального інформаційного центру, який доносив би об’єктивну інформацію до міжнародних медіа, які, на жаль, часто потрапляють під вплив російської пропаганди. Не слід забувати й про те, що друга за чисельністю мусульманська громада України мешкає саме на теренах Донбасу, а тому питання територіальної цілісності України важливе для українських мусульман не менше, ніж для віруючих інших конфесій.

         На жаль, ні українська влада сьогодні дуже мало робить у цьому напрямі. Окремих зусиль, яких докладають волонтери, замало, потрібна координація і підтримка саме на державному рівні. Адже один із фронтів, на якому ведеться боротьба проти України – інформаційний, і чим більше сил буде кинуто туди, тим ближчою буде перемога. Перемога вільної, єдиної, толерантної і демократичної України.

 

Михайло Якубович, сходознавець

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти