Великі християнські свята завжди супроводжуються передсвятковим постом. В кінці року є довгий піст перед празником Христового Різдва. В українських православних і греко-католиків він розпочинається 28 листопада (за новим стилем) і триває до 6 січня включно. У римо-католиків він розпочинається у цю неділю, 27 листопада, і триває до Надвечір'я Різдва за новим стилем, тобто до 24 грудня.

Різдво Христове, як і свято Воскресіння Господнього, належить до найбільших празників у році, тому піст перед Різдвом творився на зразок Пасхального посту і навіть носить назву Чотиридесятниці. 

«Колискою» цього посту, як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, є давня Галлія (сьогоднішня Франція). Згадки про підготовчий піст до Христового Різдва на цих територіях сягають V ст. Єпископ Григорій з Тур (+ 594 р.) говорить, що св. Перпетуус, єпископ Турський (+ 491 р.), починаючи від дня св. Мартина (11 листопада) аж до Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу. Собор Турський II (567 р.) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Христового Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак — до Англії. 

Різдвяний піст на Заході з часом дістає назву «адвенту», що з-латинської означає «прихід», тобто прихід у світ Христа. Спершу слово «адвент» означало сам празник Христового Різдва, а пізніше — почало означати час перед Христовим Різдвом. У IX ст. перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року. 

Якщо на Заході різдвяний піст у VI ст. стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу у цей час він лише починається. Першу згадку про різдвяний піст — від 14 листопада (за ст. стилем) подає Коптійський календар у VIII ст. Іванові Постникові (582-595), Патріархові Царгороду, приписують таке правило: «Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в дві Чотиридесятниці — це є піст св. Пилипа (Різдвяний піст — ред.) і піст св. Апостолів Петра й Павла». У ІХ ст. Різдвяний піст стає загальним на усьому Сході. 

В Русі в домонгольській добі впродовж року були, окрім пасхального, ще три інші пости. Як розповідає Київський митрополит Георгій у «Білеческім Уставі», ці пости починалися тоді ж, що й сьогодні, лише Успенський піст не був поширеним усюди й був коротший. Митрополит Георгій називає Різдвяний піст Пилипівкою, що означає, що він починався від св. Пилипа, 27 (14) листопада. Під час Пилипівки він приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку: це вживання їжі раз на день без молока і без м'яса, а в суботу й неділю дозволяє вживати рибу. Київський митрополит Максим (1283-1305) називає різдвяний піст Чотиридесятницею. 

У наш час Церква з різних причин досить злагіднила колись дуже строгі пости й залишила їх радше добрій волі вірних. Та це не означає, як наголошує о. Юліан Катрій, що ми не зобов'язані до практики духа жертви, покути й посту. Час посту — це насамперед час очищення душі та приготування особи до відзначення світлого християнського свята, зокрема події приходу у світ Ісуса Христа. 

Піст для християн супроводжується частою молитвою та прийняттям Святих Таїн, які повинні бути постійною практикою християн і не в час посту. 

Головна мета посту, встановленого ще у ранні століття християнства, – духовне очищення людини. Тому піст – це відмова не тільки від скоромної їжі, але й від гріховних думок, згубних пристрастей і звичок для того, щоб можна було з чистим серцем зустріти свято Різдва. Без молитви і покаяння піст може стати лише дієтою.