Головні біди української автокефалії — відсутність об’єднуючої ідеї, особистісний фактор та зовнішнє втручання — думка експерта

ЛЬВІВ — З нагоди 20-ліття проведення Собору УАПЦ (5-6 червня 1990 року) релігієзнавець та безпосередній учасник Собору Андрій Юраш розповів РІСУ про тогочасні настрої та тенденції, проаналізував 20-літню історію та констатував: вона так нічого і не навчила сьогоднішніх єрархів. Вони, за словами експерта, й надалі в особистісних чварах та пошуку захисту з зовні втрачають усі нагоди для створення єдиної автокефальної православної Церкви в Україні.

«Трагедія не в тому, що ми втратили шанс. Трагедія в тому, що українці не змінилися. Події останніх 20-ти років їх нічого не навчили», — наголосив науковець.

Як учасник та дослідник подій 20-річної давності та процесу розвитку ідеї української автокефалії до сьогодні, Андрій Юраш стверджує, що з самого початку ініціатори автокефального руху ніколи не розглядали як основної ідею входження під чиюсь юрисдикцію. Самостійна українська Церква — ось їх мета. Та згодом, з активною допомогою спецслужб, цей рух ослабили з середини. Саме чвари та міжособистісні конфлікти поряд з відсутностю чіткої об’єднавчої ідеї дозволили її ворогу розпорошити сили автокефального руху, вважає дослідник.

Власне через вище вказані причини, за словами релігієзнавця, українські автокефалісти втрачали одна за одною нагоди для виправлення ситуації, зокрема і в переговорах з Константинополем. Наголошуючи на відвертому «торгуванні» Константинополем українським церковним питанням, Андрій Юраш водночас дає різку оцінку діям прихильників української автокефалії (як УПЦ КП, так і УАПЦ, та й зрештою частині УПЦ): «українські Церкви самі дали підставу Вселенському Патріарху з формальних позицій відсунути це питання, зняти його з порядку денного. Вони – українські Церкви, як ніхто, були зацікавлені, щоб дійти до порозуміння і визнання. І вони ради цього не захотіли нічим пожертвувати — ні особистими амбіціями, ні формальними статусами».

«Чи можна, а тим більше духовенству, сумніватися, що Церква, віра і духовність — це постійна самопожертва?.. уламки УАПЦ – найбільш проконстантинопольські, але що Вселенський Патріархат зможе змінити чи як зміцнитися, прийнявши їх?» — риторично запитує релігієзнавець.

Ще один важливий висновок науковця: «Ідеологічне розділення між православними юрисдикціями, тобто внутрішньоконфесійне розділення, є більш глибоке, аніж власне міжконфесійне розмежування в Україні… треба розуміти, що ми є свідками поглиблення очевидної світоглядно-цивілізаційної тріщини».

А загалом, підсумовуючи, Андрій Юраш не радить прихильникам автокефалії опускати руки та зупинятись на думці, що все втрачено, а «поглиблювати свою експансію в рамках українського суспільства, забувати про амбіції, позбуватися комплексів і шукати порозуміння».

Розмову з Андрієм Юрашем читайте на РІСУ.