У Києві обговорили перспективи екуменічного руху
50 років виповнилось документу «Декрет про екуменізм», який свого часу став революційним. В середу, 17 грудня, у Києві на круглому столі обговорили перспективи та сучасне значення екуменічного руху в Україні. Ініціаторами обговорення стали Українська Греко-Католицька Церква спільно з Українською асоціацією релігієзнавців. Провідні спеціалісти та представники різних конфесій поділились своїм баченням подальших шляхів розвитку співпраці на ниві духовності.
«Навіть зараз деякі аспекти документу звучать по-новому, зокрема у розгляданні відносин між східним та західним християнством. Однак тільки всередині ХХ століття почались кардинальні зміни і було накладено мораторій на вживання гострих висловлювань в бік католиків. Самі ж світові зрушення почались в 1975 році, після зустрічі Вселенського патріарха Димитрія І та Папи Римського Павла VI, коли запрацювала перша міжнародна богословська комісія», - зазначив у своїй промові професор Олександр Саган.
За його словами, документ містить у собі принципово нові моменти, як то визнання екуменічного руху Католицькою Церквою таким, що йде від Бога; визнання того, що Христос є і «поза огорожею Католицької «Церкви»; прийняття факту, що провина за розділення Церкви не лежала на одній стороні конфлікту.
Навіть зараз ми бачимо нові історичні кроки – на прикладі нещодавньої зустрічі Вселенського Патріарха Варфоломія з Папою Франциском. Олександр Саган підкреслив, що єдність конфесій має відбуватись через спільність. Наприклад, шляхом обговорення та спільних висновків богословів з питань шлюбу, виховання дітей та змішаних шлюбів. Але проблемою для України лишається слабка традиція власного богослов’я.
Головний редактор журналу «Патріярхат» Анатолій Бабинський продовжив розмову, додавши, що у 2015 році буде ювілей зняття анафем між Ватиканом та Константинополем. Він проаналізував твори відомих богословів, зокрема Девіда Харта.
На думку А.Бабинського, розкол тривав приблизно 700 років і його неможливо подолати за короткий термін лише за наявності сильного прагнення до цього. Тому зараз як ніколи важливий перехід до пошуку постійного діалогу з усіма представниками. Водночас вадами українського екуменізму лишається ігнорування міжнародних напрацювань богословів. Тому недарма Україну можна назвати і катастрофою у вимірі релігійного середовища, так і лабораторією напрацювань.
Головний редактор підкреслив, що практика має здійснюватись за принципом малих кроків. Прикладом можуть слугувати громади Північної Америки, які постійно вивчають та публікують власні реакції на світові документи про екуменізм. Така робота дає їм змогу давати власні рекомендації щодо конкретних випадків та розробляти богословську традицію.
Під час спільного обговорення питання на круглому столі лунали різні думки стосовно практичного втілення екуменізму. Однак вдалось досягнути спільного рішення про те, що треба прагнути впровадження цих принципів на практиці, на чому наполягав о. Олександр Медведів від УПЦ Київського Патріархату, який представляв Відділ соціального служіння. Він нагадав про малі міста Донбасу, в яких безпосередньо несе служіння, та про будь-які містечка різних областей, де люди навіть не здогадуються про екуменізм та його значення.
З його думками погодилась професор та віце-президент Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович: «Виглядає так, що питання єдності Церкви цікавить тільки самі церкви. Нещодавно до цього обговорення нарешті повернулась влада, однак більшість людей залишаються поза дискурсом. Але ж від єдності Церкви залежить і єдність суспільства. Треба знайти нові слова для нашої нової ситуації. Наразі ж Церква у свідомості людей лишається окремою від загального життя структурою».
