У відеозверненні до російської католицької молоді, оприлюдненому 25 серпня, папа Римський Франциск дослівно сказав таке:

"Ніколи не забувайте про спадщину. Ви – нащадки великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра І, Катерини ІІ, тієї імперії – великої, освіченої, (країни) великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви – нащадки великої Матінки Росії, крокуйте вперед з цим. І дякую вам – дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами".

Прислухайтеся. Він не привів для російської молоді приклади російських святих - моральним авторитетом він поставив для них жорстоких диктаторів-імператорів Петра та Катерину.

Римський папа насправді з надією дивиться у бік москви, як столиці імперії. Адже, не даремно православна церква за часів диктатора Івана Грозного охрестила москву третім Римом.

Перший Рим сьогодні перестав був центром світу, бо живе в демократичній та секулярній Європі. Ватикан зі своїми релігійними нормами і правилами почувається в ньому зайвим. Саме москва сьогодні претендує на роль "духовного центру світу" і протиставляє себе технократичному та безбожному Заходу. Риторика боротьби із "викликами сучасного світу" та мрії про відродження свого колишнього впливу зближують патріарха московського і папу римського.

За багато сторіч свого існування у різних імперіях церква звикла домінувати у суспільстві. Для більшості церковних бюрократів сучасний світ рівних можливостей чужий і незрозумілий. Вони не звикли працювати з людьми на рівних. Більшу частину своєї історії церковні структури вчилися вибудовувати чітку вертикаль влади і застосовувати цю матрицю у різних політичних системах. За багато сторіч свого життя церква накопичила величезний політичний досвід, який намагається впроваджувати росія, щоб домінувати у світі як "духовний лідер" супроти "безбожної Америки" .

У сучасному світі класичні церковні інститути для того щоб вижити мають кардинально змінюватися. Натомість церковні бюрократи намаються змінити світ під себе, повернутися до старого - величного, класичного, вічного... Саме до цього, відкидаючи прогрес як щось аморальне, прагне москва.

Усе це є в нинішній середньовічній імперії - росії. Папі, який живе в безбожній Європі, де до нього мало хто прислухається, можна лиш позаздрити такому благодатному грунту для побудови такої нової "священної третьоримської імперії", як росія. Папа з надією дивиться на цей "життєвий простір". Але чи може так бути вічно?

Патріарх кирило мав достатньо ресурсів, щоб бути світовим релігійним лідером, просувати російські імперські наративи і добиватися перетворення Москви у православний Ватикан. Ця ідея вперше виникла у Сталіна у 1948 році, який мав чіткий план побудуви Ватикану у Троїце-Сергієвій Лаврі. Саме із цією метою він наказав придворному архітектору Щусеву, який будував Мавзолей, реставрувати Лавру. Сталін знищував усі церкви, але понад усе любив абсолютну владу. Католицька вертикаль влади його приваблювала, як вабить вона й путіна, який розглядає церкву, як засіб для її втілення.

Саме цю "божественну ієрархію влади" втілив патріарх кирило в рпц. У внутрішній церковній политиці він послідовно та швидко обмежив реальне значення традиційних інститутів церковного керівництва – розпочинаючи з Помістного Собору і закінчуючи парафіяльними радами, акцентуючи увагу на створенні ефективної структури керування. Він налаштовував церковно-бюрократичний апарат по зразку імперського, так, щоб диктувати умови, які йому диктує імператор, на якого в свою чергу має вплив тільки Бог.

Ну ось, ми маємо класисний західний папізм російського розливу. Напевно не просто так духовний наставник патріарха кирила митр. Никодим (Ротов) вмер у Папи Римського на руках.

Однак симпатії до католицизму кирилла чисто адміністративно-політичного характеру – це, головним чином, захоплення системою авторитарної монархічної влади Ватикану і намір впровалити її не тільки в рпц, але й в росії. В християнській імперії ця система виглядала доволі просто - ось є заповіді Божі і Церква має їх впроваджувати в народ через державний апарат влади. А якщо цей апарат відсутній, то ця система не працює.

Через війну в Україні у світі відбуваються разючі зміни. На наших очах зникає остання із середньовічних імперій - росія. Церква має на це реагувати і називати речі своїми іменами, як це зробив у свій час президент Америки Рейган, назвавши срср "імперією зла". До речі він запозичив цей вислів у всесвітньо відомого католика - Д.Р. Толкіна із його роману "Володар Перснів". Але церковні бюрократи всього світу не раді перемінам, бо їм і при старій владі не погано жилося. Хоча сьогодні вже для всіх очевидно, що мовчки відсидітися не можливо.

В Україні війна, гинуть люди, росіяни чинять насилля і переступають через усі норми людської моралі. Російська церква зухвало усе це благословляє, секулярний світ засуджує війну яку розв'язала росія, а Папа "по-християнськи" підтримує росію.

Переважна більшість церков світу або проковтнула язика або висловлюється дуже поверхово, мовляв ми за мир тільки відчепіться від нас.

Але, як кажуть у народі, немає лиха без добра. Ігнорування війни церковними "верхами" пробудило "низи". Християни усього світу об'єдналися щоб допомагати українцям.

На церковних бюрократів усе це не має ніякого впливу і навряд чи матиме. Їх ці люди не обирали і вони перед ними не відповідальні. Їх поставили на посаду і вони виконують вказівки свого керівництва. Під час війни вони піклуються, як би не втратити свого теплого місця, бо ж хто його знає, хто переможе.

Тваринний страх паралізує сумління бюрократів. Вони сидять на місці, вказівки ж "зверху" не було щоб називати зло - злом. Вони будуть брехати своїм парафіянам про вірність церкві, переслідуючи власні інтереси і підставляючи під удар справедливого суду мирян і рядове духовенство. Бюрократія – це живучий соціально-політичний механізм, що перемелює людський матеріал для власного виживання.

Війна в Україні відкрила разючу прірву між людьми і духовенством у церквах. І це властиво не тільки російському православ'ю, про що й свідчить підтримка Папою росії. Він не тільки не засудив агресії росії проти України, а ще й докорив українців, мовляв "усі грішні, бо усі винні". Більше того, на запланованій ним минулорічній Хресній дорозі росіянин з українцем спільно несли хрест примирення.

Без чіткого засудження злочину росіян проти людства це виглядає як політична підримка католицькою церквою росії. І не дивно - бюрократії у всіх церквах споріднені і однаково потребують грошей на утримання фетишів своєї минулої імперської величі.

Частина мирян і духовенства католицької церкви засуджують папу. Але це не має особливого впливу на церковну політику.

Якщо у РПЦ мирян мають за ніщо, в УПЦ єпископат відверто їх ігнорує, то Ватикан прислухається до суспільної думки, але вирішує що правильно а що ні лиш маленька групка церковних бюрократів і вона має міцні над конфесійні зв'язки між собою. Бо їхня ціль - це влада.

Як на мене, то таке положення речей існуватиме доти, доки звичайні парафіяни не зрозуміють, що вони є такими ж як і єпископи або священники повноправними членами Тіла Христового - Церкви. Церкву й надалі будуть продавати бюрократи, якщо люди не візьмуть за неї відповідальність на свої плечі і твердо не скажуть церковним парторгам:

"Або ви будете називати речі своїми іменами і діяти згідно із сумлінням та Євангелієм, або залишитеся без пастви".

Голос церкви то не вислови церковних дипломатів, а думка і слово тої людини, яка дотримується заповідей її засновника Христа. Хто, як не Церква, має бути голосом сумління у світі?

Якщо церква мовчить, коли навіть каміння Бучі, Маріуполя, Гостомеля, Бородянки... кричить, значить вона мертва. І ті, хто в ній ще живий не має права мовчати, бо така церковна політика, яка провадиться сьогодні, кидає тінь на Христа.

У часи духовної невизначеності церква має називати речі своїми іменами: зло - злом, а добро - добром. Коли вона цього не зробить сьогодні, то втратить свій авторитет у суспільстві надовго якщо не на завжди. Але головне інше - якщо у церкві панує брехня, значить Христос у ній не може довго перебувати, якою б вона не була канонічною. Історія знає багато прикладів падіння великих церков.

Серед усіх християнських церков світу лиш константинопольський патріарх Варфоломій та ПЦУ чітко і голосно називають росію агресором, засуджують московського патріарха та антицерковну пропаганду "російського міра".

РПЦ в росії - то імперська церква, так само як Ватикан у Римі. Ті християнські церкви церкви, які сформувалися у середньовіччі, то злебільшого ізольовані від зовнішнього світу маленькі імперії по типу Ватикану, які живуть самі в собі своїм "величним" минулим.

Вони не стільки служать людям, скільки за старою звичкою намагаються впливати на маси в інтересах своїх спонсорів. Головними спонсорами в минулому виступали імперії. Сформовані в імперіях бюрократичні церковні структури не змінювалися сотні років і сьогодні відверто дискредитують церкву. Але час бюрократії минає, бо вичерпано час тоталітарних імперій і останньої із них - росії.

Війна в Україні викрила нездатність церков чітко і швидко реагувати на виклики часу. Війна в Україні - то екзамен на людяність для усіх церков світу. Він визначить якою буде церква у майбутньому.

Війна в Україні пробудила сумління у християн всього світу. Війна в Україні нагадала про цінність людини за яку віддав Своє життя Христос.

Завдяки Україні усі християнські конфесії забули про "догматичні розбіжності" і об'єдналися в любові, щоб допомогти українцям, які постраждали від війни:

"По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою" ( Ін. 13, 35).