Посвячення Росії Папою Франциском – це церковний землетрус

Папа Франциск перед статуєю Матері Божої Фатімської у день свята Матері Божої Фатімської, 13 травня 2015 р., на площі Святого Петра під час Загальної аудієнції у середу - фото 1
Папа Франциск перед статуєю Матері Божої Фатімської у день свята Матері Божої Фатімської, 13 травня 2015 р., на площі Святого Петра під час Загальної аудієнції у середу
Джерело фото: Vatican Media
Люб’язна підтримка з боку російського православного Патріарха Кирила війни Володимира Путіна проти України, внесла значні зміни у релігійний ландшафт ХХІ століття.

Джерело: National Catholic Register

Отець Раймонд Дж. де Соуза

Чому саме зараз?

Чому через 105 років після об’явлень у Фатімі та через 93 роки після того, як сестра Лусія отримала послання Богоматері, підтверджене в 1929 році, Святіший Отець виразно присвячує Росію Непорочному Серцю Марії в єдності з єпископами світу?

Причиною є війна, а не лише бойові дії в Україні.

Київ продовжує стояти, а Кирил Московський уже впав.

Святий Престол оприлюднив у середу текст Акту посвяти Росії та України Непорочному серцю Марії, який одночасно має виголосити Папа Франциск у Римі на свято Благовіщення та його посланець кардинал Конрад Краєвський у Фатімі. Воно буде справді вселенським — переклади були видані на тигріньї, головній мові Еритреї, і малаялам, мові стародавніх християн св. Томи в штаті Керала (Індія).

У відповідній частині йдеться: «Урочисто ввіряємо і посвячуємо Твоєму Непорочному Серцю себе самих, Церкву і все людство, а особливо Росію та Україну».

Починаючи з 1929 р., римські понтифіки неодноразово здійснювали посвячення Росії Непорочному Серцю, а посвячення 1984 р., здійснене св. Іваном Павлом ІІ, сестра Лусія вважала таким, яке задовольнило просьбу Фатімської Божої Матері.

Однак цього разу ситуація є іншою. Росія прямо згадується у тексті Акту, і всіх єпископів, а також парафіяльних священиків запрошено приєднатися до акції Святішого Отця.

У просьбі до сестри Лусії [від Богородиці], єдиної фатімської візіонерки, яка дожила до 1929 року, йшлося про чітке освячення Росії, щоб «Росія навернулася» і було досягнуто миру.

Але навіть у 1984 році св. Іван Павло ІІ ні перед тим, ні в офіційному тексті не згадував про Росію. Говорили, що він зробив це під час самого Акту посвячення.

Ватикан не хотів висловлюватися настільки чітко з двох причин.

Однією з них було бажання уникнути розпалювання будь-яких забобонних відчуттів, які, здавалося, вважали освячення подібним до шаманського заклинання або як побожну, але збочену практику, як-от поховання статуї святого Йосипа вниз головою, щоб успішно продати майно.

Іншою причиною була чутливість російського православ’я.

Росія де-факто є представницею всесвітнього православ'я. Католицька Церква визнає Православні Церкви повноцінними Церквами-сестрами з автентичним єпископатом і таїнствами, не кажучи вже про величезну духовну, богословську та літургійну спадщину, яка датується першими століттями християнства.

Якщо східною «легенею» Церкви є грецька православна традиція, то її сучасною мовою часто є російська.

Тому вчинок Папи, одним із титулів якого є Патріарх Заходу (хоча Бенедикт XVI відмовився його використовувати), посвятити Росію, «щоб вона навернулася», легко міг бути сприйнятий погано. Навернути до чого? До католицизму?

Хоча на Заході широко вважалося, що «навернення Росії» стосується комунізму — мирний демонтаж якого почався незабаром після освячення в 1984 році — російське православ’я все рівно могло мати причини для хвилювання.

Зрештою, як би це виглядало, якби православний Патріарх у відповідь на з’явлення Марії присвятив Серцю Марії Італію, щоб вона навернулася? Що можуть подумати католики та єпископ Риму?

Враховуючи чутливість російського православ’я, Рим діяв витончено й обачливо.

А що зараз? Посвячення в п’ятницю важливе не лише саме по собі як духовний акт, не лише значуще своєю безпосередньою метою, якою є досягнення миру, але й тим, що за ним слідує, а саме – падіння Кирила.

Патріарх Московський – людина великої культури, яка була глибоко скомпрометована як радянською, так і російською державною владою – за кілька коротких тижнів перестав бути релігійним авторитетом, гідним поваги. Зараз дуже поширеною є думка, що він особисто є корумпованим владою, є більше пропагандистом Путіна, ніж пастирем, чия паства — за його власним розумінням — включає українців.

Менш ніж впродовж місяця Папа Франциск отримав просьбу про чітке посвячення [Росії – ред.], погодився на це, оголосив про нього та запросив усю Церкву взяти у ньому участь. Це церковний землетрус історичного масштабу.

Релігійний ландшафт ХХІ століття значно змінився. Московський Патріархат, який вважає себе «третім Римом», більше не посідає тієї поваги та впливу, як це було звичним дотепер. До свого очищення від путінізму та тісної співпраці з державою загалом, російське православ’я більше не є надійним екуменічним партнером.

Це матиме наслідки в самій Росії, де російське православ’я нарешті може опинитися в кризі, яка змусить його звільнитися від гамівної сорочки, натягнутої на неї Сталіним у 1941 році. Це матиме наслідки в глобальному православ’ї, де величезний російський вплив (половина всіх православних віруючих є росіянами [як собі уявили в самій МП - ред.]) тепер радикально зменшиться. І це вже мало наслідки в Римі, де наразі побоювання Кирила просто не вважаються гідними уваги.

Це знає і сам Патріарх Кирил. Протягом багатьох поколінь танець «Рим-Москва» відбувався за заїждженою схемою. Рим би виступив з ініціативою; Москва б відреагувала з обуренням.

У 1988 році Іван Павло ІІ побажав відзначити тисячоліття хрещення Київської Русі; Московський Патріарх Пимен дав зрозуміти, що його не чекають. Іван Павло ІІ виявив повагу до своїх братів-слов’ян на сході, відправивши делегацію до Москви, до складу якої входили кардинал-держсекретар, а також кардинали архиєпископи Відня, Варшави, Мюнхена, Мілана, Нью-Йорка, Риги та Ханоя.

У 1991 році Іван Павло ІІ встановив «апостольські адміністрації» для душпастирської опіки над католиками у Росії, і Патріарх Алексій відреагував з холодною люттю.

Іван Павло ІІ запропонував повернути до Росії їхню найсвятішу ікону, Казанську Богоматір, вивезену з Росії на збереження і яка спливла у Франції перед тим, як потрапити до Ватикану. Росія знизала плечима і сказала Святішому Отцю, що він може надіслати її, якщо захоче, але його особисто не чекають. У 2004 році він все рівно надіслав ікону.

Що ж тепер? Ані слова від Кирила, який засуджував «духовний імперіалізм» Риму та інші подібні образи. Важко засуджувати духовний імперіалізм, коли ви благословляєте імперіалізм старомодного військового штибу.

Скандал Кирила стане перешкодою для проголошення Євангелія і вже завдав тяжкої рани світовому християнству, як це буває у випадках подібного антисвідчення. Але з біблійних часів Бог часто використовує скандал гріха та його наслідки, щоб очистити Свій народ.

Таким чином, сьогоднішні молитви за Росію включають очищення Московського Патріархату, щоб Росія знову могла принести духовні дари, без яких Вселенська Церква не матиме своєї повноти.

Отець Раймонд Дж. де Соуза є засновником журналу Convivium.

Оригінал: Pope Francis’ Consecration of Russia Is an Ecclesial Earthquake

Переклад з англійської Тарас Курилець спцеіально для РІСУ