Молитва Драупаді
Обидві цариці мали небесне походження та вважалися найвродливішими жінками свого часу. За однією з версій, Єлена упродовж свого життя мала п’ятьох чоловіків (Лікофрон. Александра 143-146), Драупаді була одружена на п’ятьох братах Пандавах одночасно. «Боги й напівбоги, герої й демони за мене бились, шарпались, боролись і за собою по світах водили», — каже Єлена до Фауста. Драупаді могла б сказати те саме, але вона ніколи не була покірною іграшкою в руках долі, скоріше – її гострою зброєю.
Магабгарата
Магабгарата є маловідомою українському читачеві, хоча ця найдовша в історії літератури поема, що є пам’яткою світового значення, заслуговує хоча б на побіжне знайомство кожного ерудита. Окремі уривки епосу переклали українською І.Я.Франко (з німецької) та П.Г.Ріттер (з санскриту), але повного українського перекладу до цього часу немає.
В центрі Магабгарати, автором якої вважають мудреця В’ясу, перебуває династична боротьба за престол королівства Гастінапур між двома гілками династії Куру – Кауравами і Пандавами. Сліпий від народження Дгрітараштра через свою ваду змушений поступитися престолом молодшому брату Панду. Коли Панду приймає зречення, Дгрітараштра стає царем і прагне передати владу своєму синові Дурйодгані, хоча старійшини роду вважають більш благочестивим та гідним царства старшого сина Панду Юдгіштхіру. Обидва клани мають законні претензії на першість і, попри вміле маневрування, інтриги, підступи та намагання залагодити ситуацію політичними засобами, все закінчується грандіозним військовим протистоянням на Курукшетрі, у вир якого виявляються втягнутими всі індійські та сусідні царства.
Однак, Магабгарата – не просто захоплива оповідь про древній військово-політичний конфлікт зі складними і цікавими сюжетними лініями. Це арена протистояння божественних і демонічних особистостей, в її подіях бере безпосередню участь явлений Бог – Верховна Особистість (Бгаґаван) Шрі Крішна, який рухає сюжет згідно з власним задумом. До тексту Магабгарати входить виголошена Ним Бгаґавадґіта – квінтесенція ведичної доктрини.
Бог особисто з’являється на зламі епох і події Магабгарати знаменують собою кінець Двапара-юґи та початок нової ери – Калі-юґи (індійська думка вважає час циклічним і поділяє його на чотири епохи-юґи, об’єднаних в одну магаюґу; 71 магаюґа складає манвантару, 14 манвантар – кальпу, або один день Брагми, який триває 4,32 млрд земних років, після чого настає ніч пралая, коли більшість рівнів матеріальної реальності деактивуються).
Згідно з пуранічним літочисленням, чергова Калі-юґа, «епоха чвар», «наш час», розпочалася у 3102 р. до н.е. разом з відходом Крішни з нашої планети і є найкоротшою (432 тис. років) та найбільш матеріалістичною в циклі магаюґи.
Події Магабгарати можуть вважатися лімінальними з точки зору «нашого часу», в них тривожні запитання та внутрішні конфлікти, які часто постають перед сучасною людиною, включно з дилемою війни і миру. З духовної точки зору в епосі відображена божественна розвага (ліла), з загальнолюдської – дається глибока оцінка питанням моралі та обов’язку, правильного вибору і чину, з історичної – містяться цікаві дослідникам описи і деталі. Головними дійовими особами Магабгарати є не лише «супергерої» та «мегазловмисники». Вчинки багатьох з них не вписуються в чорно-білу картину та до цього часу викликають полярні оцінки.
В епосі змальовано чимало сильних жіночих образів, але, ймовірно, найтрагічнішим, найшляхетнішим і найзагадковішим з них є Драупаді.
Гра
Саме народження Драупаді було викликане бажанням її батька Друпади помститися мудрецю Дроні за те, що той відібрав у нього половину царства. Не здатний здолати Дрону на полі бою, Друпада провів вогняну яджну, прагнучи отримати сина, який зможе виконати цю місію. З жертовного вогню церемонії, вміло проведеної брагманами Яджею і Упаяджею, виходить дитя-воїн Дріштад’юмна, а згодом – його сестра, що вродою схожа на небесне створіння. Її великі чорні очі наче пелюстки лотоса, обличчя темне, а волосся синє і звивисте, аромат її тіла розноситься на далекі кілометри. В момент її народження безтілесний голос проголошує «ця дівчина з тонкою талією, з плином часу, довершить ціль богів і через неї багато небезпек чигатимуть на Кауравів» (Магабгарата, Аді парва CLXIX).
За темний колір шкіри їй дають ім’я Крішнà (чорна) і, наче під впливом магії імені, пізніше вона стає близьким другом Крішни Васудеви, хоча дружба між чоловіком і жінкою була рідкістю в ті часи. Народжену з яджни, її називають Яджнасені – в історії людства багато жінок ступали в багаття, але мало хто виходив з нього. Як дочка Друпади – вона Драупаді, як принцеса Панчали – Панчалі.
Коли приходить час віддавати Драупаді заміж її батько організовує сваямвару – змагання в якому наречена обирає найкращого. З усіх присутніх царевичів лише перевдягнутому брагманом Арджуні вдається натягнути тугий лук і п’ятьма стрілами влучити через в рухомому ціль керовану складним пристроєм. Радісні Пандави, які через загрозу їх життю були вимушені маскуватися брагманами, повертаються додому і жартома кажуть матері, що зібрали гарну милостиню, маючи на увазі Драупаді. Кунті, наказує, щоб вони розділили пожертву між собою. Слово матері, дарма що несвідоме, – закон і Драупаді приймає вищу волю. Поліандрія, хоч і мала давніші прецеденти, була незвичним для Індії явищем, що у подальшому давало підстави для закидів інших царів стосовно аморальності подружнього зв’язку п’ятьох братів з Панчалі.
Підтримка тестя Друпади, знайомство з кузенами Крішною і Баларамою та здобуття симпатій Ядавів дозволяють Пандавам повернутися до Гастінапура. Сліпий цар Дгрітараштра щоб розв’язати конфлікт престолонаслідування вирішує розділити царство між Пандавами і Кауравами, давши Пандавам найгіршу його частину. Проте, їх столиця Індрапрастха швидко розвивається, брати підкорюють навколишні царства і на піку могутності проводять раджасуя-яджну, яка утверджує імператорську суверенність Юдгіштхіри. Драупаді стає імператрицею, посвяту їй дає Сам Крішна, який головує на церемонії.
Старший син Дгрітараштри, спадкоємний принц Гастінапура Дурйодгана, за намовою свого дядька Шакуні, переконує батька запросити Юдгіштхіру на гру в кості – поширену серед кшатріїв того часу розвагу. Юдгіштхіра, хоч і не любить грати, не може відмовити старійшині клану і прибуває до Гастінапура. Коли гравці сідають до гри, Дурйодгана пропонує, щоб замість нього кидав кості майстерний Шакуні. Юдгіштхіра, хоч і усвідомлює наслідки, приймає цю самогубну умову.
Гра розпочинається, ставки зростають, Юдгіштхіра постійно програє. Раунд за раундом він втрачає своє царство, майно, потім ставить по черзі всіх братів і, врешті, програє самого себе. Не встигнувши отямитися, за короткий час з імператора він стає рабом. Шакуні дає йому останній шанс – поставити на кін Драупаді. І знову програш, тепер останній. Дурйодгана наказує слузі піти до покоїв Драупаді і привести її, відтепер законну рабиню, до зали зібрання.
Панчалі вражена тим, що сталася, але не збирається здаватися. Вона відправляє слугу назад, доручаючи довідатися кого Юдгіштхіра програв першим – себе, чи її. Слуга кілька разів повертається ні з чим і роздратований Дурйодгана посилає за Драупаді свого брата Душасану. Коли Драупаді намагається втекти від нього до жіночих покоїв, Душасана хапає її за волосся і, попри всі благання (у Панчалі менструація і вона вдягнута в один шмат тканини), тягне до зали зібрання.
Зазнавши неймовірного приниження, Драупаді бачить, що її чоловіки скорилися програшу і здатні лише спостерігати за наругою над нею. Юдгіштхіра мовчить немов паралізований, а четверо інших братів, попри наростаючий гнів Бгіми, сковані військовою субординацію. Пандави змирилися зі своїм рабством, але Драупаді – ні. Вона вчергове апелює до старійшин роду Куру та всіх присутніх, вимагаючи оголосити присуд – чи міг Юдгіштхіра, який програв самого себе, потім програти ще й дружину. На це складне питання немає однозначної відповіді, але оскільки ставку зроблено і гра відбулася, мовчазна більшість, попри демарші міністра Відури і брата Дурйодгани Вікарни, не опротестовує законності виграшу Драупаді.
Очманівши від безкарності, Дурйодгана наказує Пандавам зняти свій царський одяг, а Душасані – роздягнути Драупаді, яка продовжує опиратися. Це один з найдраматичніших епізодів індійської епічної традиції – за безсовісним перетворення колишньої імператриці в рабиню та намаганням оголити її в період регулів перед чоловічим товариством мовчки спостерігає аристократична верхівка. Фактично, це вирок тогочасному військовому класу – майже всі присутні на цьому зібранні поляжуть у великій війні, якої відтепер не уникнути. Е.Берк розмірковуючи над стратою Марії-Антуанетти писав, що «епоха лицарства завершалася... софісти, економісти і люди розрахунку перемогли, славу Європу знищено назавжди». Але, схоже, індійське лицарство знищило само себе, піддавшись безстидній жазі влади, забувши про власні високі ідеали.
Душасана хапається за край одягу Драупаді і починає його зривати, цариця знаходить останній притулок в молитві і волає до Крішни з проханням врятувати її: «О, Крішно, коханий ґопі (Вріндавани)! О, Кешаво, хіба ти не бачиш, що Каурави принижують мене… О, руйнівнику всіх нещасть, о Джанардано, врятуй мене, я потопаю в океані Кауравів! О, Крішно, о, Крішно, о великий йоґін, Ти – душа Всесвіту, Ти – творець всіх речей, о, Ґовіндо, врятуй мене, я вплуталася в лихо і втрачаю свідомість посеред Кауравів». Крішна відповідає, стається диво – коли Душасана зриває з Драупаді один відріз тканини, за ним з’являється наступний. Через певний час, спантеличений і безсилий, він сідає посеред купи одягу, не в змозі виконати своє завдання (Магабгарата, Сабгапарва LXVII).
Надприродне втручання змінює ситуацію. Лютий Бгіма клянеться перед зібранням у страшній помсті – він не увійде до потойбіччя предків допоки не нап’ється крові з розірваних грудей Душасани, і поки не зламає стегно Дурйодгани, яке він безсоромно оголив перед Панчалі. З царської кімнати для жертвоприношень долинає виття шакала, з’являються інші несприятливі знаки. Цар Дгрітараштра приходить до тями і розуміє, що гра зайшла задалеко, її наслідки загрожують його клану катастрофою. Він звертається до Драупаді як до найкращої зі своїх невісток і пропонує їй просити про будь-яку послугу. Панчалі просить його звільнити Юдгіштхіру. Погодившись, Дгрітараштра каже що цього замало, тоді Драупаді висловлює прохання дати волю решті братів, повернути їм зброю і колісниці. Дгрітараштра пристає на це і пропонує третю послугу. Панчалі відповідає, що кшатрійська жінка може просити лише двічі і тепер, коли її чоловіки вільні, все інше вони здобудуть самі.
Розчулений Дгрітараштра анульовує результати гри – Юдгіштхірі повертається його майно і царство, натомість він має пробачити все, що трапилося. Та не встигають Пандави як слід від’їхати від Гастінапура, Дурйодгана, намагаючись компенсувати втрачене, переконує батька в небезпечності нового становища – честі Пандавів завдано непоправної шкоди і тепер, коли їм повернули царство, цей набуток буде використано, щоб помститися Кауравам. Тому Юдгіштхіра має зіграти з Шакуні ще один раунд. У випадку програшу одна з партій віддає всі свої володіння, йде у вигнання в ліс на 12 років, а тринадцятий рік переховується. Якщо протягом останнього року вигнанців буде викрито, екзил буде подовжено ще на 13 років. Юдгіштхіра змушений погодитися і… знову програє.
Заволодівши Індрапрастхою, Дурйодгана розраховує залучити на свій бік колишніх васалів і союзників Пандавів, об’єднати довкола себе їх ворогів, як максимум – використовуючи шпигунів, викрити перебування братів на тринадцятому році екзилу та продовжити їх вигнання на невизначений термін. Цей план частково спрацьовує – на момент початку битви на Курукшетрі співвідношення військових сил на користь Кауравів складає 11:7.
Вак
Nec deus intersit казав Горацій (Про поетичне мистецтво, 191) – «нехай бог не втручається», або в перекладі А.Содомори «хай появляється бог лиш для гідної бога розв'язки».
Шляхетна (ар’я) поведінка Драупаді і диво з появою на ній одягу кардинально змінюють ситуацію. Втративши все, вона молиться, щоб зберегти гідність, а зберігши гідність – повертає собі чоловіків і, зрештою, царство.
Спроба Душасани роздягнути Драупаді має назву вастрахарана. У Крішна-лілі так само називають дитячу розвагу Крішни, коли він краде одяг пастушок-ґопі, поки ті купаються в Ямуні. Заховавшись на дереві, Він повертає одяг лише тоді, коли дівчата, скорившись Його волі, погоджуються вийти оголеними з води і смиренно попросити Його про це. Крішна – Той, хто дає одяг і ґопі, і Драупаді, тоді коли вони, втративши гордість і поставши оголеними, цілковито віддаються Йому.
Надмірна покірність долі спотворює її первинні наміри, писав Валерій Курінський. В рішучості і непокорі Драупаді, які змінюють те, що вже начебто вирішено, немає й сліду фаталізму, який інколи приписують індійському світогляду.
В доктрині карми («дія» на санскриті), яку приймають всі основні школи індійської філософії, акцентується шанс, а не приреченість. Якщо теперішнє визначається минулими діями людини, то її майбутнє залежить від того, що вона чинить у цю мить. Дотримуючись морального закону (дгарми), людина може перейти на вищі рівні свідомості та врешті досягнути звільнення (мокша, мукті). Свобода і щастя є досяжними для того, хто їх прагне.
Кожен вчинок людини визначається її бажанням і результує в наступні бажання, які накопичуються в формі зерен (біджа). За сприятливих умов зерно починає проростати в дії, дозріває і дає чергові плоди, які анулюються задоволенням чи стражданням. Події теперішнього і попередніх життів людини залишають в її ментальному тілі відбитки вражень, схильності, неоформлені патерни і потяги, що мають назву васана та самскара. Зерна з попередніх втілень починають проростати у сьогодення, людина актуалізує вчинки, які не мають безпосередньої каузальності в її теперішньому житті.
Задовго до появи психоаналізу доктрина йоґи фактично висуває концепцію підсвідомого (кармашая), яке розглядається як резервуар індивідуальних психічних стимулів і квазіпам’яті з попередніх перевтілень. Юнг вважав ненауковою ідею реінкарнації, хоч і ставився до неї з великим інтересом. Втім, запропонована ним новаторська ідея архетипів колективного підсвідомого не має жодної наукової основи (довести наявність матеріального носія спільної психопам’яті людства неможливо).
Персона людини демонтується після її смерті, але безперервний потік васан – з одного життя в інше, визначає плин її особистості. Характер наступного народження, мов передсмертна маска, детермінується тим зліпком ментальності, який жива істота отримала на момент свого виходу з тіла.
«Неначе людина, рухаючись по дорозі, спочатку ступає передньою ногою на землю, а тоді відриває задню, чи гусінь, яка спочатку переповзає на наступний листок, а тоді відривається від попереднього, обумовлена душа знаходить притулок в новому тілі, а потім позбувається старого… В момент смерті, відповідно до мислення, почуття і бажання розуму, який зайнятий діяльністю заради результатів, істота отримує конкретне тіло. Іншими словами, тіло розвивається відповідно до діяльності розуму. Зміни тіла відповідають мерехтінню розуму, інакше душа залишатиметься у початковому духовному тілі» (Бгаґавата пурана 10.1.40, 42).
Сукупність індивідуальних кармічних нашарувань була б хаосом, якби не визначалася системою вищого рівня – курсом долі. Верховний контролер Ішвара спрямовує роботу Всесвіту в потрібному Йому напрямку.
Ведичні поети оспівують ріту (rta), як великий закон, що керує всесвітом і богами. Ріта – сила, що проявляє правду/реальністю (сат) як космос свободи, простору, стабільності, локалізації, системності. Ріта визначає положення і орбіти небесних тіл (Ріґведа 5.62.1). Так само як Варуна прокладає колію для колісниці Сонця (Ріґведа 7.87.1), канва людського життя висічена, але її курс людині невідомий. В тварині домінує страх, у людині – нарікання, вона ніколи не знає, що чекає її за наступним поворот долі. Пророкування, гадання, астрологія завжди були необхідні людям, щоб позбутися цього неспокою, збагнути таємницю своєї долі. Античне Середземномор’я неможливо уявити без піфій, мойр, оракулів, чи авгурів. Левова частка уніфікованого Шенрабом Мівоче дотібетського Бону (колісниця Шен) стосувалася різних методів гадання і прогнозування майбутнього (Н.Норбу). Через жертвоприношення, ритуал ріші-рітаят з’єднується з рітою і досягає гармонії, осягнувши своє місце в космічній симфонії, порухи світу стають солодкими для нього (Ріґведа 1.90.6-8).
Всесвіт породжений бажанням Брагмана – ічча, яке, після первинного каузального поштовху, проявляється в недиференційованій масі протоматерії пракриті як творчий рух, вібрація спанда, що спрямована на актуалізацію цього бажання – «Я стану багатьма, Я поширю себе» (Чандоґ’я упанішада 6.2.3). Всесвіт, що розгортається, є психофізичним. Розум та його інструменти – органи чуття відділяються від матеріальних елементів, формуючи з ними суб’єктно-об’єктні зв’язки. Енергія (шакті) та свідомість є нерозривним цілим. Єдина Кундаліні-шакті з великою силою розгортає кільця творіння і врешті засинає, вмостившись в атомних спінах і як неусвідомлена потенція духовного повернення в початкову точку творіння бінду.
Бажання Брагмана є творчою думкою, її рух при детальнішому розгляді мислиться як Слово – Логос. Всесвіт промовляється як звук шабда і втілюється через мову – вак (вач), а, відзвучавши, знищується і повертається в недиференційований стан – пралаю.
Вак є вічною, первонародженою з ріти, матір’ю вед (Тайттірія-брагмана ІІІ. 39-І), пізнання мови космосу – шлях звільнення. Не дивно, що наукове мовознавство вперше породила саме індійська думка – батьком лінгвістики вважають Паніні, який досконало систематизував граматику, фонетику і морфологію санскриту.
Дихання сущого циклічно повторюється, але кожен новий всесвіт не аналогічний попередньому. Хоча граматика творіння незмінна, як і класи явищ (джаті), що мають визначений внутрішній звук, їх конкретні властивості (в’якті) щоразу проявляються по-різному, можуть бути латентними або актуалізованими (Дж.Вудрофф). Жива істота втілюється в різних джаті (класах і підкласах тіл) і, використовуючи притаманні їм в’якті, реалізує власні бажання згідно зі своєю кармою.
Бгараті
Головні герої Магабгарати – істоти з божественних і демонічних світів, які приймають джаті царевичів і царівн. Панду не був біологічним батьком Пандавів, вони були народжені від богів Ями (Юдгіштгіра), Ваю (Бгіма), Індри (Арджуна) та Ашвіні Кумарів (Накула і Сахадева). Каурави з’явилися на світ внаслідок маніпуляцій мудреця В’яси з генетичним матеріалом їх матері Ґандгарі, патріарх Бгішма – син Ґанґи.
У божественній єрархії (таратам’я) Мадгвачар’ї Драупаді займає четверту найвищу сходинку і відповідає Бгараті – дружині бога вітру (руху) Ваю. Вона стоїть значно вище Пандавів, рівна Сарасваті – богині знання, мистецтва, освіти і мови. В її тілі знаходять притулок п’ять деві. Драупаді, як богині, присвячено 408 храмів в Індії (А.Хільтебайтель).
Як Бгараті, Драупаді володіє вак і нею досягає Крішни. Навіть в момент найбільшого потрясіння її мова вправна і тонка. Схожою мовою ведичні ріші спілкуються з богами під час жертвоприношення соми. Ця божественна молитва в Ріґведі милозвучна, прикрашена, «гарно зігнута», «прекрасно висловлена», схожа на колісницю, що досягає неба. Веда – мова богів, на відміну від локи – мови людей, багатозначна і загадкова. Звичайна мова – «позбавлена соку», «убога», «беззбройна». Боги відгукуються лише до того, хто володіє потаємною тисячевидною мовою (П.Грінцер).
Драупаді не лише апелює до обов’язку кшатріїв захищати невинних та містичної всесильності Крішни. Вона звертається до Нього, як до Ґовінди – душі Враджа і коханого дівчат-пастушок. Крішна, народжений царевичем, провів дитинство серед селян. Серце кшатрія занадто жорстке, щоб його розтопив плач жінки, але Крішна – дитя вайш’їв і зазнав ніжності пасторальних відносини на лоні природи. Панчалі потопає серед жорстокої політичної культури міста, культури військового класу і звертається до найглибших почуттів, яких Крішна Васудева досвідчив у буколічній Аркадії Вріндвавану. Образ порятунку душі з матеріального океану самсари також часто зустрічається в індійській духовній поезії.
Своє ставлення до долі Драупаді детально розкриває під час розмови з Юдгіштхірою на тринадцятий місяць їх перебування у вигнанні в лісі (Магабгарата, Вана парва XXVII-XXXVI). Вказуючи на розпачливе і обурливе становище Пандавів, Драупаді звертається до чоловіка, як морального авторитета свого часу, стосовно вибору між прощенням і гнівом. Завуальовано апелюючи до статусу Юдгіштхіри, вона наводить думку імператора Праглади, який, походячи з роду асурів, був одночасно правителем Всесвіту і святим послідовником Вішну. Праглада навчає, що, хоча свідомі зловмисні дії проти нього не мають пробачатися правителем, він має застосовувати прощення або силу відповідно до обставин місця і часу, власних слабких і сильних сторін у конкретній ситуації. У відповідь Юдгіштхіра, наводячи слова мудреця Каш’япи («прощення – це правда… завдяки прощенню світ тримається разом») стверджує, що прощення є моральною максимою, яка веде до успіху, а гнів руйнує і саму людину, і світ довкола, тому є неприйнятним для духовно розвиненої особистості. Він вірить, що через 13 років цар Дгрітараштра виконає обіцяне і поверне Пандавам втрачене царство.
Драупаді розвертає дискусію в несподіваному ключі. Хіба не сліпе слідування Юдгіштхірою моральному обов’язку привело його до принизливої поразки, хіба вороги, користаючись його передбачуваністю, не штовхають його до катастрофи? Але, уникаючи прямих звинувачень чоловіка, Драупаді покладає вину за те, що трапилося на долю. Оскільки все відбувається згідною з Божею волею – немає вини людини в її поганих, чи хороших вчинках: «О, герою серед чоловіків, наче дерев’яних маріонеток, чиїми кінцівками рухає ляльковод, так і живих істот змушує до дій Господь. О, нащадок Бгарати, як простір, що вкриває кожен об’єкт, Бог, пронизуючи кожне творіння, наказує йому чинити благі, чи лихі речі. Наче пташка, прив’язана до нитки, кожне створіння залежить від Бога. Кожен підпорядкований Богу і більше нікому. Ніхто не наказує собі сам. Наче перлини на нитці, чи бик якого міцно тримають за мотузку проведену через ніс, чи дерево, що впало з берега, підхоплене потоком, кожне створіння виконує накази Творця, бо наділене Його духом і вкорінене в Ньому. І сама людина, залежна від Наддуші, не може прожити навіть миті незалежно. Загорнуті в темряву, створіння не є панами над своїм благом чи горем». Якщо все є інструментом Бога – значить на Ньому і відповідальність за неправедні дії, оскільки Він і є справжній діяч. Якщо ж це не так, і діяч не приймає на себе жодного гріха, тоді лише сила повинна керувати вчинками.
Юдгіштіхіра, називає таку позицію атеїстичною, і закликає Драупаді плекати чесноту, не залежно від того, отримує людина за неї нагороду, чи ні – відсутність негайного воздаяння за праведність не має бути підставою для сумнівів у правдивості релігії. Механізми роботи карми є загадкою навіть для богів.
Викликавши емоційний відгук чоловіка, Драупаді спростовує свій атеїзм, який був лише риторичним прийомом, і наводить три погляди на причини появи певної події в житті людини – діяння долі, гра випадку та наслідок зусиль. Вона аргументує, що в усіх трьох випадках результат є неможливим без дії. Все перебуває в русі і жива істота мусить бути активною. Активна позиція переважно веде до успіху, сіяч засіває поле, але якщо з якоїсь причини дощі не падатимуть і врожаю не буде, в цьому немає вини сіяча – він зробив усе від нього залежне. Успіх ґрунтується на сміливості і доброму плануванні, а гнів має мотивувати, а не засліплювати воїна. Посилаючись на слова ґуру богів Брігаспаті, Панчалі підсумовує, що воїн має бажати зла і знищення своєму ворогові, інакше не матиме енергії для складної і виснажливої боротьби. Намагаючись розбудити в Юдгіштхірі гнів за підступ Дурйодгани, вона стимулює чоловіка до активних дій для виправлення ситуації.
В розмову вступає Бгіма і вже прямо вказує братові на його царський обов’язок повернути собі втрачене царство. Кшатрій не повинен поводити себе як брагман. Віра в те, що через 13 років йому добровільно повернуть володіння – ілюзія, вони цілком перебувають в рамках спланованої Дурйодганою стратегеми, і той зробить все, щоб зміцнити свою владу, побудувати сильні альянси і продовжити вигнання Пандавів ще на 13 років. Бгіма також посилається на vox populi – люди перемовляються між собою, що саме Юдгіштхіра, а не Дурйодгана гідний ролі суверена (згідно з Законами Ману (7.28-29), влада в руках неправедного царя зруйнує його самого, його царство і всіх людей, що там мешкають). Юдгіштхіра припиняє дискусію – він дав слово, що виконає умови парі і за жодних обставин не порушуватиме його. Але аргументи Драупаді досягають цілі.
По-перше, Юдгіштхіра визнає, що йому боляче на серці через становище, в якому опинилися близькі йому люди, отже, прощення не принесло йому внутрішнього миру. По-друге, закликаючи до терпіння, він використовує вжиту Драупаді метафору сіяча. По-третє, відразу після цієї розмови Юдгіштхіру відвідує мудрець В’яса, який дає йому таємні настанови і радить відправити Арджуну в похід на Північ для здобуття потужної небесної зброї. Таким чином, вибір зроблено і підготовка Пандавів до війни розпочинається.
Переконуючи Юдгіштхіру Драупаді акцентує на двох важливих аспектах дгарми: моральний закон є універсальним принципом, але вибір способу дії має робитися з урахуванням конкретних обставин ситуації; дгармічні обов’язки є різними для різних суспільних класів.
Прощаючись з Арджуною, який вирушає в небезпечну подорож, Драупаді проявляє до нього ніжні почуття. Її сум через розлуку з чоловіком перевершує біль завданий Кауравами. Надихаючи Арджуну на успіх у виконанні своєї місії, вона каже що, зазнавши стількох мук, більше ніколи б не бажала народитися кшатрієм.
Коли Крішна відвідує Пандавів у лісі, Драупаді особисто звертається до Нього по заступництво. Називаючи Його Праджапаті – творцем світів та пожертвою, що виникла з Правди, вона в деталях апелює до історії своєї зневаги – як могли старійшини роду мовчати, коли над нею, царицею знатного походження та їх невісткою, в одязі заплямованому менструальною кров’ю, чинили наругу, принижували і обзивали негідними словами перед зібранням монархів? Як могли Пандави, зобов’язані захищати дружину, терпіти це і не прийти їй на допомогу? В сльозах вона каже, що тепер не може покластися на чоловіків, синів, братів, друзів, чи батька, її надія – лише на Крішну та Його опіку. Крішна шкодує, що, перебуваючи на війні, не міг бути присутнім під час гри в кості, якій би неодмінно запобіг. Він обіцяє Драупаді, що її царський статус буде відновлено, а вдови її ворогів литимуть сльози над мертвими тілами чоловіків (Магабгарата, Вана парва XII).
Імперія
Попереду для Пандавів і їх дружини довгі роки вигнання і переховування. Драупаді намагатимуться викрасти і зґвалтувати, Крішна знову дивом врятує її від пастки з мудрецем Дурвасою. Вона стійко знесе всі випробування.
Коли дружина Крішни Сатьябгама жартома запитує Драупаді, якими приворотами їй вдається тримати під контролем своїх п’ятьох могутніх чоловіків, Панчалі відповідає, що досягає цього лише щирим, аскетичним і самовідданим виконанням своїх обов’язків. Як імператриця Індрапрастхи вона не лише дбає про чоловіків, а й особисто відповідає за економічні питання та скарбницю держави, «зв’язки з громадськістю», доглядає за всіма брагманами при дворі, знає ім’я кожної з тисяч служниць. «Я прокидалася першою і йшла до сну останньою. І в цьому, Сатьябгамо, були мої чари, які змушують моїх чоловіків бути покірними мені» (Магабгарата, Вана парва CCXXXI). Влада Панчалі була такою, що жодна з інших жінок Пандавів, окрім дружини Арджуни і сестри Крішни Субгадри, не могла жити з ними разом.
На шістнадцятий день битви на Курукшетрі непереможний Бгіма після жорсткої лучної дуелі розтрощує колісницю і обладунки Душасани та, розітнувши мечем його груди, наче лев, що вполював здобич, виконує свою обітницю, напившись теплої крові ворога. Вихваляючи цей чудовий напій, Бгіма насолоджується перемогою. Від нелюдського вигляду його екстазу і люті нажахані воїни противника рятуються втечею. На вісімнадцятий день Бгіма ставить крапку у війні двобоєм на булавах з Дурйодганою. Він відплачує кривднику за всі підступи і непристойності ударом булавою нижче пояса, який стає смертельним.
Війна залишить по собі гору трупів і величезну кількість вдів. Драупаді встановлює спеціальну раду, щоб подбати про матеріальні потреби кожної з них. Всі її сини теж гинуть у війні, вона не залишає по собі жодного спадкоємця. На Курукшетрі складають голову її батько Друпад і брат Дріштад’юмна, головнокомандувач армії Пандавів, який все ж виповнить місію свого життя вбивши Дрону – кривдника царя Панчали.
Після сходження Юдгіштхіри на трон Гастінапура і проведення ашвамедга-яджни Драупаді повертає собі імператорську гідність і разом з чоловіком править єдиною державою 36 років, після чого Пандави зрікаються влади. Печать рабства, яка лягла на братів під час сумнозвісної гри в кості майже утинає їх рід. Спадкоємцем імперії стає Парікшіт – внук Арджуни і Субгадри.
Метафорично Драупаді, як Бгараті, співвідносна з древнім імператором Бгаратою, який правив усім світом. Бгарата, як і Ар’яварта – самоназва Індії, у широкому сенсі Бгарата-варша – вся Земля з п’ятьма континентами, п’ятьма великими релігіями, п’ятьма елементами і органами чуття, немов globus cruciger у монаршій п’ятірні.
Магабгарата – велика війна Бгарати не є забутим міфом, це донині актуальна для індійського суспільства книга, історії якої вчать з дитинства. Її героями продовжують захоплюватися, над їхніми словами розмірковують, стосовно вчинків сперечаються, про них продовжують писати літературні твори і знімати фільми. Магабгарата продовжує формувати індійську душу та належить до безцінної культурної спадщини людства.
Над усім епосом сяє велике сонце дгарми, яке інколи освітлює шлях його героїв, а інколи – засліплює їх. Саме намагання привести свої дії у відповідність до морального закону надає війні Магабгарати священного характеру. В її центрі – багатогранна і шляхетна постать Драупаді, символ честі, і символ перемоги.
Люди, немов павуки, плетуть сіті своїх задумів і вчинків, чекаючи на здобич, яку принесе їм доля. Інколи могутній вітер зриває їх павутини, і тоді, якщо вціліють, вони змушені починати все з початку. Для когось імператриця Індрапрастхи і Гастінапура була схожою на павука, комусь нагадувала здобич, але хіба насправді вона не була вітром?
Топ-фото: Пуджа Шарма в ролі Драупаді
Про автора: Роман Пиріг — дипломат (радник Міністерства закордонних справ України) з досвідом тривалої роботи в Індії, Кореї та В'єтнамі.
Автор низки статей на тему зовнішньої політики, індології, українознавства та логології (паліндромія) для журналів "Зовніші справи" та "Word Ways".