Кримська місія єзуїтів у XVIII столітті

На самому початку матеріалу повідомлялося, що в 1852 році товариство отримало мідну «доволі добре виконану» печатку з написом «†RESIDENTIAE.BAGCHESERAL.SOC.IESV.». Ці слова були відокремлені облямівкою, в середині якої було зображено хрест посеред полум’яних променів, а під ним – латинську христограму IHS та три цвяхи.

Печатка належала кримському осередкові ордену єзуїтів, що проіснував понад три десятиліття. Її дарувальником став Владислав Княжевич – імперський чиновник, колишній Таврійський віцегубернатор, член Одеського товариства історії та старовини, брат його співзасновника і президента, опікуна Одеського навчального округу Дмитра Княжевича. Історія знахідки невідома.

Текст розвідки Миколи Мурзакевича нерідко викладається в інформативних матеріалах про католицизм у Криму без вказання авторства. Подаємо його в адаптації українською мовою.

Єзуїтський орден своєю появою у Бахчисараї у 1704 році зобов’язаний клопотанню французького посланця при Оттоманській Порті маркіза Феріаля та дозволу кримського хана Гази Ґерая, на якого, як і на його двір, мав сильний вплив французький лікар Ферран.

Єзуїт о. Бан, що прибув з Константинополя, та його вікарій о. Курбійон у 1706 р. стали засновниками єзуїтської колегії у Криму. Вони за великі подарунки, піднесені ханові, отримали дозвіл поставити невелику церкву в Бахчисараї. Втім, коло поширюваного ними католицизму не було широким: воно обмежувалося Бахчисараєм та деякими кримськими містами – Карасубазаром, Ескі-Киримом та Кезлевом (сучасні Білогірськ, Старий Крим та Євпаторія. — авт.). Та й тут єзуїти навертали на католицизм не мусульман і євреїв, а християн, а саме вірмен і лютеран: перших спокушали, користуючись неосвіченістю їхнього єпископа, другі ж входили до їхньої пастви з життєвих розрахунків, з огляду на значення єзуїтів перед кримською владою. Православні греки прозелітизмові єзуїтів були недоступні.

Крім духовного забезпеченого побуту, єзуїти намагалися набути й політичного значення. Так, у 1713 році о. Бан, голова кримської пропаганди, для отримання поваги та недоторканності його орденом здобув собі від французького посланця в Константинополі звання консула. В офіційних донесеннях посланцеві о. Бан для збільшення своєї парафії навіть пропонував викуповувати полонених дітей, а при колегії мати лікаря-єзуїта, який, крім обов’язків медика, був би й місіонером.

Невідомо, у якому місці Бахчисарая єзуїти мали церкву. Митрополит Римо-Католицької Церкви у Росії Станіслав Богуш-Сестренцевич розповідає лише, що вона існувала недовго. О. Бан, спираючись на своє консульське звання, зухвало надбудував над будинком інше помешкання, збільшив церкву і навіть повісив дзвона, чого мусульмани у своїх володіннях християнам зовсім не дозволили. Тоді хан Селім-Ґерай (похибка; мова про Девлета ІІ Ґерая. — авт.), який і без того не жалував християн, звелів церкву та житло зруйнувати, а винних закувати в кайдани. Після такого погрому вплив єзуїтів значно послабшав, однак вони ще трималися у Бахчисараї – як це видно з листа одного місіонера до французького міністра закордонних справ маркіза де Торсі, написаного у 1713 році.

У Кафі єзуїти також домагалися побудування церкви. Для підтримки свого клопотання вони вжили протекторат польського короля, але владний хан, спочатку прихильний, образився на те, що це прохання єзуїтів було звернене спочатку до Оттоманської Порти, а не до нього, і віддав таємні розпорядження, що суперечили клопотанню.

Кінець перебуванню єзуїтського ордену в Криму поклало спустошення Криму фельдмаршалом Мініхом у 1736 році та пограбування Бахчисараю, де колегіум єзуїтів та бібліотека з безліччю рідкісних рукописів згоріли (за даними істориків ХІХ століття, бібліотека єзуїтської місії у Бахчисараї була спалена частково: інша частина була затоплена вином, яке солдати Мініха знайшли у льохах, де ченці намагалися сховати від знищення найкращі видання та рукописи. — авт.).