Наприклад
Норми про непогрешимість папи Римського. Або відзначення пасхи до відподного жидівського (мається на увазі ЮДЕЙСТВО а не єврейська національність) свята та відзначення у нас Різдва Христвового за старим календарем з 6го на 7е.
Причому з моменту введення нового календаря різниця зі старим вже становить 14 днів (адже минуло ще 100 років) То тепер різдво мало би відзначатись вже 8-го січня? А через кілька сторіч так і до ЛІТНЬОГО різдва дійшли би.
Яка цікаво думка у простих мірян щодо дого що є НЕСПІВПАДІННЯ у християнських течиях. І чи не пора би ініціювати рух за ліквідацію цих розбіжностей?

Адам и Ева, первые люди на Земле, были христианами. Первые главы Библии повествуют о том, что сразу же после грехопадения они получили от Бога заверение о пришествии Искупителя, Который понесет наказание за их беззакония, восстановит мир человека с Богом и уничтожит дьявола: "Вражду положу между тобою и между женою, и между семенем твоим и между семенем ее; оно будет поражать тебя в голову, а ты будешь жалить его в пяту" (Бытие 3:15).

Начиная от Адама и Евы, люди знали об Иисусе Христе и ожидали Его пришествия. Обратите внимание - библейские пророчества Ветхого завета содержат в себе достоверную информацию о роде, географическом месте, цели и даже времени Первого пришествия Иисуса Христа.

В книге Бытия 49:10 предсказано, из какого колена явится Христос: "Не отойдет скипетр от Иуды и законодатель от чресл его, доколе не приидет Примиритель, и Ему покорность народов". Географическое место явления Мессии было предсказано у пророка Михея 5:2: "И ты, Вифлеем-Ефрафа, мал ли ты между тысячами Иудиными? из тебя произойдет Мне Тот, Который должен быть Владыкою в Израиле и Которого происхождение из начала, от дней вечных". Все это с точностью произошло. В Евангелии от Луки 2:4-7 написано: "Пошел также и Иосиф из Галилеи, из города Назарета, в Иудею, в город Давидов, называемый Вифлеем, потому что он был из дома и рода Давидова, записаться с Мариею, обрученною ему женою, которая была беременна. Когда же они были там, наступило время родить Ей; и родила Сына своего Первенца, и спеленала Его, и положила Его в ясли, потому что не было им места в гостинице."

Вопрос учеников Христа перед Его вознесением "не в сие ли время, Господи, восстановляешь Ты царство Израилю?" (Деян. 1:6) свидетельствует о том, что даже они не понимали истинной цели Первого пришествия. Хотя за много веков до этого в пророка Исаии 53:5 было предсказано: "Но Он изъязвлен был за грехи наши и мучим за беззакония наши; наказание мира нашего было на Нем, и ранами Его мы исцелились". В Евангелии от Луки 24:26 Иисус сказал ученикам, которые имели ложные надежды на становление земного царства: "Не так ли надлежало пострадать Христу и войти в славу Свою?"

И, наконец, самое интересное. В ветхозаветной книге пророка Даниила предсказано точное время явления Христа в наш мир. Стоит отметить, что временное пророчество существует только относительно первого прихода, потому что о времени Второго пришествия Христа Священное Писание умалчивает. Итак, в книге Даниила 9:25,26 написано: "Итак знай и разумей: с того времени, как выйдет повеление о восстановлении Иерусалима, до Христа Владыки семь седмин и шестьдесят две седмины; и возвратится народ и обстроятся улицы и стены, но в трудные времена. И по истечении шестидесяти двух седмин предан будет смерти Христос".

Из книги Ездры известно, что персидских указов относительно Иерусалима было три - царей Кира, Дария и Артаксеркса. Первый указ касался восстановления храма, второй - подтвердил наличие первого, и только третий указ, датированный четыреста пятьдесят седьмым годом до Рождества Христова, был полным, поскольку касался как восстановления храма, так и восстановление политической и административной структуры Иерусалима. А теперь немного арифметики. В библейских пророчествах довольно часто один пророческий день равен одному календарному году. 7 пророческих недель, или настоящих 49 лет - время, в течение которого был отстроен храм и город. Если в 457-м году до Р. Х. добавить эти 49 лет и 434 года (пророческие 62 недели) - получаем 26-й год после Р. Х. Учитывая отсутствие нулевого года в календаре, 483 года (49 +434) достигнут 27 года.

Евангелист Лука сообщает, что Иоанн Креститель начал свое служение в пятнадцатый год правления кесаря Тиверия (Луки 3:1), что в исторических источниках датируется 27 годом. Вспомним, что в пророчестве Даниила не идет о рождении Иисуса, оно говорит о Нем, как о "Христе", "Помазаннике", "Мессии", то есть об Иисусе в Его официальном мессианском статусе. Зная, что Иоанн крестил Иисуса вскоре после начала своего служения, мы видим, как это удивительное пророчество точно указывает на начало земного служения Христа.

Знала ли духовная элита Израиля в первом веке нашей эры эти пророчества? Да, несомненно. Ведь когда царь Ирод позвал книжников и фарисеев объяснить причину визита волхвов, то последние в точности раскрыли царю суть вопроса, что и стало причиной массового убийства невинных младенцев.

Вопрос и к каждому из нас сегодня — знаем ли мы о том, что Иисус Христос придет второй раз во славе? Сам Господь предсказал это славное событие будущего: "И будут знамения в солнце и луне и звездах, а на земле уныние народов и недоумение; и море восшумит и возмутится; люди будут издыхать от страха и ожидания бедствий, грядущих на вселенную, ибо силы небесные поколеблются, и тогда увидят Сына Человеческого, грядущего на облаке с силою и славою великою" (Луки 21:25-27). Подтвердили возвращение Христа и ангелы, явившиеся свидетелям Его вознесения на Небеса: "И когда они смотрели на небо, во время восхождения Его, вдруг предстали им два мужа в белой одежде и сказали: мужи Галилейские! что вы стоите и смотрите на небо? Сей Иисус, вознесшийся от вас на небо, придет таким же образом, как вы видели Его восходящим на небо" (Деян. 1:11). Знание о пришествии Христа не гарантирует нам личного спасения. Нужно принять твердое решение поверить в Иисуса Христа, исповедать пред Ним грехи и жить согласно воле Божьей, известной нам из Библии.

http://biblepravda.com/page.php?id=837

Для облегчения существования человека в Материальном Мире, для объяснения задач его в этом Мире и подготовки его к встрече со Мной Я передаю современное толкование устройства структуры Мира, в котором находятся люди сейчас, и устройство структуры Духовного Мира, в котором они окажутся в конце земного жизненного пути.

В Откровениях, которые Я, Господь Бог, через Избранного Мною человека в России, Моего Помощника, на современном языке передаю информацию всем людям Земли о возможностях людей и о социальной обстановке на Земле.

Я предупреждаю о возможном коллапсе и объясняю людям перспективы выстраивания справедливых общественных отношений и структуру Пирамиды власти на базе даваемых Мною Знаний о Законах Духовного Мира.

Откровения, изложенные в форме Моего общения с Избранным Мною человеком, имеют цель постепенного раскрытия Моего багажа Знаний широкому кругу людей, которые, по существу, являются кузнецами своего счастья.

Смысл жизни человека и его потенциальные возможности становятся ясными только тогда, когда человек осознает и поймёт своё предназначение в Материальном Мире.

В процессе достаточно короткого времени каждый человек, прочитавший Откровения, пополняет Чашу своего Разума и получает толчок к самосовершенствованию и развитию личности, облегчающие его пребывание в Материальном Мире и подготавливающие его к встрече со Мной на пороге Духовного Мира!

Исполнение хотя бы части рекомендаций и применение Знаний, которые человек получит, ознакомившись с Откровениями, позволят ему выбрать правильные ориентиры и понять смысл своей короткой жизни на Земле!
Источник: Откровения людям нового века

Даний парадокс був зареєстрований у "серці демократії"  - в самих, що не є -  сполучених штатах. Зареєстрували їх, напевно тому, що так звана "демократія" передбачає "рівність" усіх і в усьому навіть, скажімо католиків та сатаністів. Це є власне продуктом і результатом розвинутої західньої демократії,  де подібне стало буденною нормою, а саме: політкоректність, толерантність, право геїв на шлюб, нові "рожево-голубі" метрики та свідоцтва про шлюб, тощо. Між иншим, здорова сексуальноі психічна  людина вже там не має можливости отримати документ , де б чітко зазначалась стать людини, що саме по собі вже є порушення прав людини згідно з вигаданих ними ж "стандартами". Все це, доречі  починалося з толерантности, яку нам активно зараз накидають настільки нав"язливо, що інколи скидається на пряме і неприховане моральне насильство. Нам ще 15-20 років назад подібним чином пропагували ліберальну ринкову економіку, а завершилось усе тим, що ми є позбавлені власної економіки, а, що найголовніше  -  виробництва, а отже стали в прямому і переносному значенні рабами транснаціональних фінансово-промислових угруповань. Отже в мене виникає цілком закономірне запитання до голів усіх без винятку християнських церков та клиру, чи усвідомлюють вони ту загрозу, котра може стати реальнісю спрочинені всіми тими  розмовами, що точаться довкла політичних питань: прав людини, демократії та євроінтеграції. Між иншим зазначені "постмодернові" та "ліберальні" тенденції характерні не тільки для США а також омріяної деякими "демократичними" адептами об"єднаної Європи. Смію думати, що для певних кіл євроінтеграція є єдиноможливою альтернативою "русміру" та комунізму. Я би хотів запитати чи хочуть мої співвітчизники такої альтернативи? Я також хочу запитати у моїх співвітчизників чи є прийнятним те, що майже всі глави церков переймаються просуванням певної суспільно-політичної моделі, а значить є втягнутими у політичний процес?

- Только евреи являются людьми, неевреи — это животные (Баба Мециа 114а — 114в)

- Если еврей испытывает искушение совершить зло, то он должен пойти в тот город, где его никто не знает, и совершить зло там. (Моэд Каштан 17а)

- Если язычник (нееврей) ударит еврея, то нееврей должен быть убит. Убить еврея — это ударить бога. (Санхедрин 58в)

- Если еврей найдет вещь, потерянную язычником (неевреем), ее нет необходимости возвращать. (Баба Мециа 24а; Это подтверждается также в Баба Ками 113)

- То, что еврей получает воровством от кьютина (нееврея), он может сохранить. (Санхедрин 57а)

- Неевреи находятся вне защиты закона, и Бог отдает их деньги Израилю. (Баба Коми 37в)

- Евреи могут использовать ложь (увертки) для того, чтобы перехитрить нееврея. (Баба Коми 113а)

- Все дети неевреев — животные. (Йевамот 98а)

- Лучший из гоев достоин смерти. (Абода зара, 26, в Тосафот)

І наостанок, хочу застерегтись, що моя позиція і бачення даної проблеми не є закликом до міжетнічної та расової ворожнечі, а є лише прагненням з"ясувати істину.Хто має які факти прошу всіх висловитись з даного питання. Я не є рафінованим догматом, що за всяку ціну тримається певних упереджень, а буду вдячний всім хто підтвердить або спростує моє припущення.

Зовсім недавно я випадково натрапив на офіційний форум Греко-Католицької Церкви: http://forum.ugcc.org.ua/ . Ознайомившись із рядом тем даного форуму, я дійшов до висновку, що по ряду надзвичайно важливих питань правда перекручується, а часами подається відверта брехня зі сторони деяких модераторів того форуму, причому (що особливо гірко) дана брехня прикривається Святістю самої Греко-Католицької Церкви.

Будучи мирянином греко-католиком, я не зміг промовчати, і написав відповідну тему на тому форумі, котру (у повному об'ємі, без скорочень) приводжу нижче. Однак, модератор даного форуму, отець Олег (в миру Жаровський), вирішив дуже оригінальним способом вступити зі мною в дискусію, забанивши мене навічно. Своє рішення він мотивував тим, що я, начебто, висловився "неповажно" про блаженного Іоана Павла ІІ. Прочитавши нижчеподану тему, стає зрозумілим, що змусило отця Олега прийняти рішення про позбавлення мене права висловлюватись на офіційному форумі Греко-Католицької Церкви...

Пане отче Жаровський! Я прекрасно розумію, що, як каже розумна українська пословиця, "правда очі коле", але ж не гоже вам, священнику, аж так сильно це підкреслювати, втікаючи від слова мого! Коментуючи мій пост, ви декілька разів видавали мені різні зауваження: то писали, що будете зі мною дискутувати, то, потім передумували і писали, що дискутувати зі мною нема про що. Закінчили ви, пане отче, свої вислови тим, що мій пост із цитатою зі Святого Євангеліє ви назвали "наклепництвом" та "компіляцією компіляцій". Хочу сказати вам, пане отче (хоч і не знаю, чи маю право вас так називати після таких ваших слів), що Святе Євангеліє є Словом Божим не зважаючи на те, як ви відноситись до цієї Святої Книги.

Я буду щиро молитись до Господа нашого - Ісуса Христа, щоб Він дав отцю Олегу розуміння Слова Божого і простив отця за вищезгадані його слова.

Нижче привожу текст самої теми, присвяченої Священницькому Братству Святого Пія Х. Дехто називає учасників даного Братства "лефевристами". Чому? Нижче я спробував відповісти на дане запитання.

---

Слава Ісусу Христу!

Правду кажучи, дорогі браття та сестри у Христі, не мав бажання вступати у дискусію тут, на форумі, але прочитавши "перли" отця Олега, просто не можу промовчати.

Цікаво було спостерігати у іншій темі, як ви, пане отче, доказували усім, що мусульманський пророк Іса - це не Ісус, однак після фотографії, як папа Іоан Павло ІІ цілує Коран, щось ваш пил кудись подівся і дальше городити нісенітниці ви не стали: маю надію, що Господь послав вам мудрість по даному питанню.

І от, переглядаючи теми форуму, вже в даній темі знову знайомий нік - і знову отець Олег. І знову, вже традиційно, думки ваші, пане отче, якісь трохи не такі, в розумінні не від Господа нашого... Я не суджу вас, та й права не маю, бо сам являюсь мирянином, і тому ще з більшою тугою в серці бачу, як рідна і свята Греко-католицька Церква в особі отців наших (таких як отець Олег, але не він один) іде кудись... не знаю куди, але, на мою думку, явно не шляхом Господа нашого.

Але, досить вже вступу, давайте, пане отче, перейду я до конкретики. Ви тут так красиво "затаврували" тих "підступних" "лефевристів", так гарно "розказали" нам всім про результати Другого Ватиканського Собору... Ах, як мило слухати вас... От тільки питаннячко у мене виявилось, шановний, і не одне.

1) А скажіть но мені, пане отче, коли все так добре у Церкві нашій святій після Другого Ватиканського Собору, то чому саме ПІСЛЯ цього Собору по всій землі виявились несчисленні прояви содомії з боку священників Католицької Церкви?  От тільки не треба казати про педофелію, бо мова йде САМЕ про содомію - прокляту Господом, а той факт, що содомія з боку деяких Католицьких пасторів була по відношенні до немічних дітей - так це лише підсилює зло, створене ними!

2) Позволю собі зазначити, що особисто я не чув про жоден випадок содомії з боку Католицьких пасторів до 1960-го року, хоч і преса, і телебачення були й тоді. Хоча дивного тут мало, за часів Гітлера усіх содомітів і іншу прокляту Господом нечисть направляли в трудові колонії, де вони працювали з ранку до ночі і часу не мали прислуховуватись до сквернії нечистого. Чи я помиляюсь, і вам відомо щось про випадки содомії до 1960-го?

3) А чи не думаєте ви, пане отче, що вияви содомії в якійсь мірі і повязані з рішеннями Другого Ватиканського Собору? Коли священники зрозуміли, що деякі рішення є відходом від найсвятішого і найціннішого що є у нас - від Слова Господа нашого, то і пустились ті пастори у "всі тяжкі", бо втрачати вже було нічого...

4) Давайте подивимлсь на тих, кого ви, пане отче, так впевнено називаєте "лефевристами". Але термін цей - абсурдний по своїй суті, бо, скажіть мені, а як же нам назвати усю Святу Апостольську Католицьку Церкву до Другого Ватиканського Собору? Невже саму Церкву ми також назвемо "лефевристською"? Адже лефевристи у повній мірі виконують усі догмати, що були у нашій святій Церкві увесь час до Другого Ватиканського Собору! То ж, чи не було би більш логічним, назвати "лефевристів" - "ортодоксальними католиками", чи то "традиційними католиками". Чи не є ось ця назва "лефевристи" - спробою пустити туман в очі пастви, щоб паства сама не змогла розібратись у тому, чим же є Священницьке Братство Святого Пія Х?..

5) Ну а тепер, пане отче, перейдемо до самої суті. Чому ж "лефевристи" не сприймають рішень Другого Ватиканського Собору. А причини (основні) тут є 2: відхід від традиційної тридентської меси (А), та єресь екуменізму (Б). Давайте ці 2 пункти розберимо більш детально.

А) Відхід від традиційної тридентської меси: в чому суть? Думаєте, паства про це не дізнається?  :no:  Дізнається! Ще й як! Позволю собі процитувати Вікіпедію: (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1% … 1%81%D0%B0):

Старий і новий обряд різняться не тільки мовою вчинення і позицією священика щодо вівтаря, а й текстами молитов і цілим рядом церемоній ... Поширеною помилкою є думка, згідно з якою на Тридентській месі не звучать національні мови. Вони звучать у читаннях, проповіді і в співі народу, за т. зв. тихою месою. На урочистій месі використання національних мов обмежується проповіддю і читаннями.

Так значить, справа не в мові, бо казання і раніше було на національній мові, а вивчити пастві текст молитви на латині - так це лише плюс в освіті самої пастви... Стільки століть паства вчила молитви на латині, і тут, в часи сучасні це стало проблемою? ... Ой, щось тут не вяжеться, пане отче... А чи не видається вам, що зміна ця була потрібна по одній лиш причині: щоб якомога більше завуалювати злочин іудеїв проти Бога нашого? Щоб викинути слова правдиві і істині про те, на чиїх руках кров Бога нашого?!! Думаєте, паства забуде? Може й так! Але ж Всесильний і Всемогутній Господь - Ісус Христос - невже Він забуде, хто Його розіп'яв?!!

Б) Єресь екуменізму. Що нам говорять і яку лапшу на вуха вішають? А говорять нам гарні і солодкі слова про те, що екуменізм - це спілкування між світовими релігіями для кращого пізнання Господа нашого. Ого! Цікаво то як! А з ким спілкуватись будемо? З мусульманами, з іудеями, з буддистами, з православними, з протестантами... Стоп! А як же "лефевристи"? А їх - так гаряче любимий усім народом Папа Іоанн Павло ІІ - взяв, та й відлучив від церкви у 1988-му році... Отакої: з всіма релігіями спілкуватись, а з католиками, що не визнали єресі післявоєнної - ні! Чи не дивно це?

Та дивного тут нічого немає, коли ми усвідомимо основну суть так званого екуменізму. А суттю цією є не спілкування між католиками і православними, і не спілкування між католиками і протестантами, та не спілкування між католиками і будь-якою іншою громадою християнської Церкви, але - і тут увага пане отче, бо може і ви самі цього не усвідомлюєте - спілкування між католиками і іудаїстами...

Саме це - і є основна, сама важлива суть усіх тих змін, що ведуться у Католицькій Церкві. Але, може здатись, що нічого поганого в цьому немає, адже євреї так настраждались під час холокосту. Але правда полягає в тому (і саме про це щиро і відверто говорять "лефевристи"), що ніякого холокосту не було. Взагалі. Ось інтерв'ю єпископа Вільямсона (одного з чільників "лефевристів"): http://www.youtube.com/watch?v=k6C9BuXe2RM  Інтерв'ю на англійській мові, але суть полягає в тому, що жоден єврей не помер в газових камерах, бо їх просто не було. Ці слова на перший погляд видаються якоюсь маячнею антисиміта і я сам довгий час сприймав заперечення холокосту, як антисемітську пропаганду... Але шило в мішку не втримати - ось книга, яка є заборонена в багатьох країнах Західної Європи, і в якій говориться правда про те, чим є так званий холокост: http://duel.ru/publish/graf/graf.html

Ви, звісно, пане отче, після цієї моєї заяви звинуватите мене у антисемітизмі (параної, шизофренії, фашизмі, неофашизмі, націоналізмі, релігійній чи расовій нетерпимості - потрібне підкрелити), але ваші звинувачення не значитимуть абсолютно нічого після наступних слів. Скажіть но мені, будь-ласка, а чи не пригадаєте ви, з чого почалася уся ця бравада під назвою Другий Ватиканський Собор. А почалось усе з того, що було відмінено висвячення Святого Симона Трентського. Здається - "в огороді бузина, а в Києві дядько", при чім тут екуменізм до святого, що помер мученичеською смертію у 1475 році? Догадуєтесь? Правильно! Звязок є, і він змушує стигнути кров у венах, коли розумієш усе...

В українській версії Вікіпедії на Святого Симеона Трентського немає навіть ссилки... Зато є на російській версії цієї електронної енциклопедії. Отже, читаємо: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0% … 0%B8%D0%B9 

Си́мон Тре́нтский (итал. Simonino di Trento, род. в конце XV века, умер примерно 21 марта 1475) — двухлетний мальчик из города Тренто в Южном Тироле (теперь в Италии), в исчезновении которого обвинили глав местной еврейской общины. 15 человек были сожжены заживо и один умер в тюрьме... После длительного расследования папа Сикст V причислил Симона к лику святых.

Так, пане отче, у вас все в порядку із зором та із знанням російської мови. Симон Трентський - це двохрічний малюк, якого вбили іудеї, вбили ритуальним способом, щоб забрати у нього кров і приготувати на своє свято Песах - мацу із кров'ю цієї дитини. Ви думаєте, що це якийсь поодинокий випадок? Ні, пане отче, все як раз навпаки. Згадаймо, наприклад, Хью Лінкольтського:

Тело мальчика, залитое грязью, было найдено 29 августа 1255 г. в яме или колодце, принадлежавшем еврею по имени Копин (или Коппин). Получив от судьи Джона из Лексингтона гарантии неприкосновенности, Копин, как сказано, дал показания, что мальчик был распят евреями, которые с этой целью собрались в Линкольне.    Пять недель спустя, в начале октября, король Англии Генрих III отказался от обещания, данного судьёй Джоном из Лексингтона и Копин был казнён. Заодно схватили 91 еврея, доставили их в Лондон и 18 из них казнили. Остальные были помилованы по ходатайству францисканцев (Jacobs, «Jewish Ideals», pp. 192—224).

До речі, англіканська Церква недавно також відмінила культ цього святого...

Може вам, пане отче, пригадати випадок Андерла фон Рінна?

Мальчик по имени Андреас Окснер (также известен как Андерл фон Ринн) был куплен еврейскими торговцами, а затем жестоко убит в близлежащем лесу, а его кровь тщательно собрана в сосуды. К началу XVII века эта история с выпусканием крови была возведена в местный культ. Культ продолжался до тех пор, пока епископ Инсбрука его официально не запретил в 1994.

І знову католицький єпископ чомусь так сильно дбає про "чистоту віри", що аж забороняє культ мученика, якого в ритуальних цілях вбили іудеї! Та, що там ходити далеко - згадаємо випадки (і лише ті, що вдалось розслідувати!!!), які відбулись на нашій землі: Святий Гавриїл Білостоцький (православний Святий), чи то зовсім недавній випадок (1911 рік) у Києві, коли жорстоко замучено Андрія Ющинтського...

Окремо виділю ось цю справу: http://www.lechaim.ru/ARHIV/196/lurie.htm . Унікальним є те, що можна порівняти опис одної і тої ж події (ритуального вбивства християнського малюка) з точки зору Церкви, та іудеїв. Наша Церква в деталях описує злочин та покарання за нього, тоді як іудеї несуть свій відомий маразм про те, як "невірні" жорстоко вбили їхніх братів за їхню віру. Хоча, саме в даному випадку частина правди у словах іудеїв є, так як вбивали і продовжують вбивати християнських дітей вони не просто так, а саме перед своїм Песахом, виключно у ритуальних цілях... От тільки наші предки такі "нерозумні" були, і тих проклятих Господом злочинців віддавали на болючу смерть.

Думаю, не варто і дальше перечисляти аналогічні випадки і сучасну реакцію Католицької Церкви, яка все це заперечує. Але цікаво - з чим повязані заперечення? З новими фактами? З нововідкритими доказами? Ні! Позиція нашої Церкви в даному питанні проста: цього не було, бо бути не могло ніколи!!! Але ж ці випадки офіційно були визнані Папами... А як же Догмат про непомильність Пап? Хоча, невже догмат може стати на перешкоді, коли ТАКА справа робиться - розстеляється дорога перед приходом проклятого антихриста!!!

Ітак, ми розглянули (наразі, лише концептуально) суть тих змін, що були внесені Другим Ватиканським Собором. І цілком в дусі усіх тих змін, наш дорогий і любимий Іоан Павло ІІ у квітні 1986-го року переступив (вперше серед усіх Пап) поріг синагоги. Сталось це у місті Римі... Наш широколюбимий Іоан Павло ІІ тоді заявив, звертаючись до іудеїв: "Ви — наші возлюблені брати і, можна сказати, наші старіші брати»"... Тобто іудеї були старшими братами Іоану Павлу ІІ...

На закінчення цього повідомлення, позволю собі зацитувати Святого Іоанна Златоуста:

“Никто из иудеев не покланяется Богу. Они не знают Отца, распяли Сына, отвергли помощь Духа; можно смело сказать, что синагога есть жилище демонов. Там не покланяются Богу, там место идолослужения.

Не таковы наши церкви, где Бог, имеющий власть над жизнью и смертью. А иудеи живут для чрева, прилепились к настоящему, и по своей похотливости и чрезмерной жадности нисколько не лучше свиней и козлов… Синагога бесчестнее всякой корчемницы, потому что служит убежищем не просто для разбойников и торгашей, но для демонов; а вернее сказать, не синагоги только, но и самые души иудеев есть жилища демонов.

А так как некоторые считают синагогу местом досточтимым, то необходимо сказать и против них. Почему вы уважаете это место, тогда как его надлежит презирать, гнушаться и убегать? В нем, скажете, лежит закон и пророческие книги. Что же из-за этого? Ужели, где будут эти книги, то место и будет свято? Вовсе нет. Я потому-то особенно ненавижу синагогу и гнушаюсь ею, что имея пророков, иудеи не веруют пророкам, читая Писание, не принимают свидетельства его; а это свойственно людям в высшей степени злобным.

Так рассуждай и о синагоге. Иудей ввели туда с собою Моисея и пророков не для того, чтобы почтить, но чтобы оскорблять и бесчестить их… Словом, если ты уважаешь все иудейское, то что у тебя общего с нами? Если иудейское важно и достойно почтения, значит, наше ложно. Но если наше истинно – а оно и в самом деле истинно, то иудейское исполнено обмана. Говорю о нечестии и нынешнем безумии иудеев. Демоны живут в самых душах иудеев, и нынешние – еще лютее прежних. И очень справедливо: потому что раньше они оскорбляли пророков, а теперь ругаются над самим Владыкою пророков.

Как вы собираетесь в одно место с людьми, одержимыми демонами, имеющими в себе столько нечистых духов, воспитанных в смертоубийствах – и не ужасаетесь? Следует ли даже обмениваться с ними приветствиями и делиться простыми словами? Напротив, не должно ли отвращаться их, как всеобщей заразы и язвы для всей вселенной?

Какого зла они не сделали? Какого злодейства, какого беззакония не затмили они своими гнусными убийствами? Они закалали в жертву демонам своих сыновей и дочерей… Чему прежде удивляться в них? Нечестию ли, или жестокости и бесчеловечию? О чем еще сказать вам? О хищениях, о лихоимстве, о притеснении бедных, о кражах, о корчемничестве? Но для рассказа об этом не хватит и целого дня.

Если бы кто убил твоего сына, скажи мне, ужели ты мог бы смотреть на такого человека, слушать его разговор? Не избегал ли бы ты его, как злого демона, как самого дьявола? Иудеи умертвили Сына твоего Владыки, а ты осмеливаешься сходиться с ними в одном и том же месте?..

Но, скажет кто-нибудь, тяжко и неприятно объявлять о виновных в этом. Нет, тяжело и неприятно молчать об этом… Молчанием ты и Бога вооружишь против себя, и брату повредишь. Итак не думайте, что вы угождаете вашим братьям, когда, увидя что они делают что-либо дурное, не обличаете их со всей строгостью. Общая мать наша, Церковь, потеряла таковых братьев: украл их дьявол и держит теперь в иудействе. Ты же знаешь укравшего, знаешь украденного… и стоишь в молчании, и не объявляешь? Церковь не сочтет ли тебя величайшим врагом своим, не признает ли супостатом и изменником?

Еще я спрошу каждого из иудеев: Разве не часто произносили вы хулу на Бога? Разве не совершали всякого рода нечестия и грехи? Отчего, скажи мне, Бог совершенно отвратился от вас? Если вы стыдитесь сказать причину, скажу прямо я, или вернее – не я, но сама действительная Истина. За то, что вы убили Христа, за то, что подняли руки на Владыку, за то, что пролили драгоценную кровь – вот за что нет вам прощения, нет извинения… Раньше вы
оскорбляли пророков – Моисея, Исаию и Иеремию, раньше еще не было сделано главное зло. А теперь вы затмили все свои прежние беззакония, и после злодейства против Христа для вас не остается уже преступления большего…

А вы, братья мои христиане, не пресытились ли еще борьбою с иудеями? Знайте же: кто не пресыщается любовью ко Христу, тот никогда не пресытится и войной с врагами Его…”

І, насамкінець, пане отче, скажу вам наступне. Очевидно, що ви звинуватите мене у антисимітизмі, іт.д., однак, позволю собі зазначити, що антисимітизм - це вигадка євреїв. Наша Свята Католицька Церква жила багато сотень років із вірою в Господа нашого, в Ісуса Христа, і віра ця і надалі живе в серцях тих, кого ви так любязно називаєте "лефевристами". Але віра неможлива без пам'яті. Без пам'яті про тих, хто розп'яв Ісуса, хто в своїй талмудівській єресі поносить Його світле Ім'я, хто вбивав наших християнських дітей у своїх диявольських ритуалах, хто брехнею стравлював між собою цілі народи, хто не працював, а лиш наживався з давання грошей під процент, хто розповсюдив єресь комунізму, хто глумився над Святою Церквою, хто придумав казку про так званий холокост, хто паплюжить нашу Католицьку Віру, і хто володіє сьогодні банками, газетами, телебаченням, хто намагається контролювати весь світ, хто змушує християн ненавидіти мусульман, оскільки лиш мусульманська спільнота все ще має сміливість відкрито виступати проти сатани та прибічників диявола! А те, що батьком іудеїв є саме диявол, то не забудьте про це, пане отче, бо це не мої слова, а слова Господа нашого (Євангеліє від Іоанна, глава 8):

42 Иисус сказал им: если бы Бог был Отец ваш, то вы любили бы Меня, потому что Я от Бога исшел и пришел; ибо Я не Сам от Себя пришел, но Он послал Меня.
43 Почему вы не понимаете речи Моей? Потому что не можете слышать слова Моего.
44 Ваш отец диавол; и вы хотите исполнять похоти отца вашего. Он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нем истины. Когда говорит он ложь, говорит свое, ибо он лжец и отец лжи.

Так що, брати та сестри мої у Христі, давайте не будемо боятись правди, давайте не будемо боятись брехливих звинувачень і люті. Бо правда - вона від Господа, і хто говорить правду - робить діло Господнє!

Слава Ісусу Христу!
Слава навіки!

http://portal-credo.ru/site/?act=monitor&id=15324

16 декабря 2011г. на конференции в г. Днепропетровск, мы встречались с Михаилом Степановичем Паночко для разрешения конфликта между нами и Пастером церкви. Выслушав обе стороны, он сделал вывод, что дело наше не сложное, и дав нам наставление, отпустил нас, надеясь, что мы последуем ему и в церкви настанет мир.
К Новому году мы искренне все примерились и в собрании покаялись перед Богом. Но после Нового года оказалось, что у Пастера примирение покаяния было не искренним. Он целеустремленно решил изгнать нас из Церкви.
19 февраля  2012г. собрав членское собрание и пригласив старшего пресвитера области они без всякого основания и причины сняли с 2 дьяконов служение, 1 сняли с испытания, а 1 брата поставили на замечание. Пастер не учит по нашему вероисповеданию и фактом является то, что вы дали указание по церквам проводить учение по вероисповеданию нашого союза, а у нас в церкви об этом никто и не слышал, а в других церквах города уже давно проводятся учения.
Просим дать ответ и установить правду, ибо ”Правда и суд – основание престола Его”.
П.с.96.2
Группа братьев

Буває, що людина заздрить іншим за те, що у них є, і принижує себе за те, чого у неї нема (Діал. 48). Це зло (Діал. 43-44).

І ненависть, і безрозсудна любов – це безумство (Люб. 10; Діал. 66).

Чому одна думка про владу та багатство перетворює багатьох на безумців?

Жило-було на світі багатодітне сімейство: батьки та купа дітей.

Старша сестра дуже любила отримувати подарунки і вчити молодших дітей уму-розуму, переважно, покрикуючи на них. Батькам вона подобалась. Їй давали все, що вона хотіла, все дозволяли, тому вона виросла жадібною, агресивною, стала базарною торговкою, і її неодноразово штрафували за спроби збувати покупцям явно некондиційні товари. Вона була нещасливою.

Молодший брат ненавидів старшу сестру за жадібність та претензії бути головною, постійно робив їй дрібні капості та лаявся. Батькам це дуже не подобалось. Молодшого брата постійно карали за погану поведінку, а він чинив завжди навпаки батьківським порадам. Він примкнув до банди підлітків, одразу після повноліття загремів у тюрму, вийшов, влаштувався на роботу на будівництво і дослужився до бригадира. Вище не пішов. Начальство його постійно штрафувало за недоробки і поганий характер. Він був нещасливим.

Інші брати та сестри групувалися навколо цих двох, залежно від ставлення до них батьків. Прихильники старшої сестри так її любили, що дозволяли на себе кричати, а прихильники молодшого брата так його любили, що постійно брали на себе вину за його витівки і несли за нього покарання. Всі вони були нещасливими.

Лише одне дитя не звертало уваги, як до нього ставляться інші, старанно здобувало знання та життєвий досвід та завжди допомагало усім вирішувати їх проблеми, окрім тих, які виникали з постійно тліючого конфлікту. Це дитя виросло, заснувало успішну фірму і стало відомим та впливовим благодійником. І пізнало щастя.

Ця притча вчить, що щастя є продуктом розвитку (Симв. 46). З почуттів цикл розвитку життя лише починається (Креат. 22), почуття допомагають діяти (Креат. 23) та соціалізуватися (Креат. 24), однак, чіпляючись за почуття, не можна піднятись вище третього етапу циклу розвитку.

Перейти до четвертого етапу, мудрості, допомагає лише вдосконалення світогляду (Креат. 25), а це означає – очищення від недосконалих почуттів (Дос. 25), зокрема, ненависті та безрозсудної любові.

От погляд на владу і багатство, не затьмарений почуттями.

Багатство дозволяє задовольняти потреби або досягати мети в співпраці з людьми; таким чином, багатство характеризує другий етап розвитку спільнот (Креат. 31) і допомагає людині перейти від другого до третього етапу в циклі розвитку людини (Креат. 23-24).

Влада дозволяє поширювати і закріплювати схеми співпраці людей, перетворювати ці схеми на інституції спільнот; таким чином, влада допомагає спільноті перейти від другого до третього етапу розвитку (Креат. 31-32) і повною мірою реалізує третій етап розвитку людини (Креат. 24).

Слід розуміти, що кожна людина і кожна спільнота у своєму циклічному розвитку проходить через етапи, коли прагнення влади та багатства веде до досконалості.

Слід також розуміти, що на подальшому шляху до досконалості прагнення влади та багатства стає пройденим етапом.

Цінуйте життя таким, яке воно є, всупереч бажанням (Дос. 18).

Зберігайте добру волю незалежно від почуттів, потреб та бажань – і влада та багатство будуть для вас інструментами розвитку, а не втіленням безумства.

Добра воля людини - це Божа воля (Бож. 32).

"Не убивай" - шестая заповедь Закона Божьего, которую можно перефразировать словами "Люби своего ближнего, как самого себя". Исполняется ли эта заповедь Господня на боксерском ринге?

Конфликт во время пресс-конференции после боя Кличко и Чисоры наглядно показал отсутствие христианского духа в этом виде спорта. Гордость, ненависть и кровь - вот главные эпитеты бокса!

В первом веке после Рождества Христова большой популярностью в народе пользовались гладиаторские поединки. Если объективно проанализировать, то видим, что дух состязания фактически не отличается от современных боксерских поединков.

Ходили ли первые христиане на гладиаторские бои? Конечно, что нет, ведь подобного рода зрелища противоречат учению Христа о любви к ближним, даже к врагам.

"А я никого не бью, я просто смотрю" - наиболее распространенное оправдание среди христиан, любящих созерцать происходящее на боксерском ринге. Священно Писание повествует о будущем таких людей, если конечно они не исповедают свой грех и не оставят его: "Блаженны те, которые соблюдают заповеди Его, чтобы иметь им право на древо жизни и войти в город воротами. А вне - псы и чародеи, и любодеи, и убийцы, и идолослужители, и всякий любящий и делающий неправду" (Откр. 21:14,15).

И касается это не только бокса, но и всех прочих грешных, аморальных сцен, от которых верные Богу христиане моментально отворачивают свои глаза, как и написано в Библии: "Тот, кто ходит в правде и говорит истину; кто презирает корысть от притеснения, удерживает руки свои от взяток, затыкает уши свои, чтобы не слышать о кровопролитии, и закрывает глаза свои, чтобы не видеть зла; тот будет обитать на высотах; убежище его - неприступные скалы; хлеб будет дан ему; вода у него не иссякнет. Глаза твои увидят Царя в красоте Его, узрят землю отдаленную" (Исаия 33:15-17).

По материалам http://biblepravda.com/page.php?id=673

- Скільки ми заробимо – ще невідомо. Але ми вже вклали в будівництво інфраструктури близько 35 мільярдів гривень, - довів до відома присутніх інціатор зустрічі.

Причину трати бюджетних коштів й нелогічної “щедрості”, Янукович пояснив сподіванням владних структур на валюту, яку розплачуючись за послуги залишать іноземні гравці та вболівальники в часі кількатижневого перебування в Україні.

- Оскільки всі послуги будуть оплачуватись в гривнях, іноземцям доведеться обмінювати валюту в обмінниках для того аби придбати товари, - резюмував він.

Згідно загальноприйнятих в цивілізованому суспільстві норм та етикету, спілкування з духовенством зобов'язує до відкритості й щирості. Час засвідчив, що попередження та підозри політологів й аналітиків щодо відсутності багатьох чеснот в Януковича були небезпідставними. В часі зустрічі, він навіть натяком не згадав про підписаний з його благословення урядом Азарова в серпні 2010 року меморандум з Міжнародним Валютним Фондом. Згідно його пунктів стало відомо, що починаючи з 2008 року, на підготовку геть непотрібного і вкрай обтяжливого для переважної більшості громадян чемпіонату, Україною було витрачено 142,4 млрд. грн. Відповідно по роках: 2008 рік — 10,5 млрд. грн., 2009 рік — 13,7 млрд. грн., 2010 рік 49 млрд. грн., 2011 рік — 59,4 млрд. грн., 2012 рік — 9,9 млрд. грн.

Не згадав в часі зустрічі Янукович і про чотирнадцять українських робітників, котрі загинули в часі будівництва НСК “Олімпійький” та кількох інших об'єктів. Про їхню трагічну долю, повідомив загал Голова Профспілки будівельників і виробників будівельних матеріалів Василь Андріїв.

Прагнучи виправдати доцільність кабальних позик, які отримувались під значні відсотки від нерідко сумнівної репутації міжнародних фондів, бюрократи (точніше банкіри-гендлярі) з Національного банку, втішали обивателів позбавленим глузду і логіки прогнозом про притік в часі чемпіонату від іноземних вболівальників близько 1 мільярда доларів. Досвід з щорічним напливом до Умані юдеїв-хабадників деє підстави стверджувати, що сподівання на оприлюднену суму є нічим не виправданими, а отже - марними. 

Авторитарний устрій, відсутність поважного науково-аналітичного центру який-би належним чином оцінював суспільні тенденції, явища та процеси, а головне - неспроможність патріотичних середовищ належним чином донести до загалу правду, сприяли перетворенню України в світового боржника та безперешкодному посиленню політичних репресій. Кілька років тому, відразу після оприлюднення “помаранчевим” режимом Віктора Ющенко звістки про проведення в Україні футбольних ігрищ загальноєвропейського масштабу, аналітики, активісти, та діячі  патріотичних середовищ попереджали про реальні наслідки ганебної політики запопадливого запобігання й загальнонаціонального приниження. Погортавши шпальти кількарічної давнини та дослідивши дискусії на багатьох інтенет-форумах, реально відшукати застереження про те, що функціонери постколоніальної адміністрації, користуючись відсутністю належного контролю, зухвало і безперешкодно здійснюватимуть розкрадання виділених на підготовку державою коштів та наданих  позик. Зрозуміло, що розплачуватись за борги з часом доведеться не їм, а і без того окраденим платникам податків. Окрім того, посилаючись на необхідність захисту громадського спокою, силові структури, отримають змогу безкарно здійснювати репресії проти патріотичних, проте непідконтрольних системі середовищ.

Передбачення і застереження збулися. Під сучасну пору, штучно скоротивши річний курс навчальної програми, студентів зобов'язують достроково здавати сесії й звільнити для іноземних вболівальників кімнати в гуртожитках. Бюджет ремонтно-оздоблювальних робіт кількох стадіонів збільшувався кілька разів, власниками нашвидкоруч збудованих готелів стали родичі й близькі причетних до розподілу коштів і будівництва, а реального покращення інфраструктури, мешканці міст в яких мають відбутися матчі так і не помітили. Перепади з водо- та енергопостачанням, ганебний, нерідко загрозливий для здоров'я і навіть життя стан автортас і шляхів, перегруженість міст автортанспортом, що в свою чергу спричиняє надмірну загазованість, вкрай низька якість продуктів харчування й непомірно дорогі, навіть для Європи, ціни на проживання в готелях, дають підстави стверджувати, що єдиним керунком усих дій функціонерів постколоніальної та постокупаційної адміністрації є гін за особистим зиском.

Спілкування з представниками найрізноманітніших суспільних верств, дають підставу передбачити й ту ганьбу, якої набереться Україна в часі ігрищ. Представники правоохоронних органів, виконуючи вказівки керівництва замовчують в присутності журналістів та телекамер, але в приватних розмовах визнають факт організованого напливу до України злодійсько-кримінального елементу (переважно з Росії та країн Кавказу). Крадіжки майна і коштів гравців та вболівальників, рівно як і зухвалі пограбування, навряд чи зможуть упередити звиклі лише до розгону демонстрацій та катувань міліціянти.

Факти порушення кримінальних справ проти мене особисто, чільника та кількох активістів ГО “Патріот України”, осіб котрі користувались пошаною в середовищах футбольних вболівальників, суд над активістами “Тризубу”, представниками інших, здебіьше неформальних об'єднань, свідчать про прагнення режиму уникнути відповідальності за власні злочини, а винуватцями нинішніх проблем та негараздів проголосити всих незгідних з його діями. 

                                                                                         Олесь Вахній

? (http://www.risu.org.ua/ua/index/monitor … est/33785/)
Мене не лише здивував термін секти - цікаво, що скажуть самі "сектанти", зокрема в уряді, який владика так хвалить.
А 30% протестантів у великих містах, де проживає майже половина мешканців України? Звідки такі цифри?

Станом справ на весну 1992-го року, дві досить таки чисельні київські громади УГКЦ не мали в своєму розпорядженні жодного храму для відправи духовних потреб вірних. Літургії правилися просто неба. Письмові звернення до державних установ та публікації в ЗМІ цинічно ігнорувалися неочікувано для самої себе суверенізованою постколоніальною адміністрацією. Ця обставина свідчила про байдужість до долі платників податків й не давала жодних сподівань на позитивне вирішення проблеми. Підозрюю, що тогочасне небажання клиру УГКЦ йти на компроміс з постокупаційною адміністрацією, відмова від участі в ініційованих режимом підлих ігрищах, були причиною відмовлянь й прагнення обмежити юрисдикцію УГКЦ виключно західними теренами України. Цей ненормальний стан речей змушував до активної протидії.

Напередодні Свята Воскресіння Христового, квартет активістів київського осередку Спілки Української Молоді (автор цих рядків був серед них), разом з в'язнем комуністичних таборів Ігорем Бондарем, завітали до Київської Міської Державної Адміністрації. Відверто кажучи, ми не мали чіткої уяви з ким конкретно доведеться спілкуватися. Отримуючи перепустки, з'ясували, що справою контакту з релігійними громадами займається особа на прізвище Соловей. Пошуки останнього в коридорах установи зайняли близько двадцяти хвилин. Не відрекомендовуючись й не обтяжуючи себе поясненням причин нашого візиту, ми вивели його з службового кабінету, завели до туалетної кімнати й відчинили вікно. Якщо мені не зраджує пам'ять, дійство відбувалося на сьомому поверсі. Пославшись на ігнорування поданих раніше звернень, Ігор Бондар декілька разів стусанув бюрократа по обличчю й в тіло, після чого запитав, яким саме чином проблема надання сакральних споруд вірним обох громад УГКЦ буде вирішена. Неабияк наляканий перспективою бути виштовхнутим з вікна, посадовець мало не плачучи запевнив що в найкоротший строк докладе титанічних зусиль задля вирішення кількарічної проблеми. Умовляння справили на Бондаря враження, тож град стусанів припинився, а пану Солов'ю було запропоновано відразу зайнятися вирішенням взятого на себе зобов'язання. Прощаючись, я запевнив, що в разі скарги до органів міліції, я особисто, і вкрай жорстоким способом, позбавлю його та членів родини життя.

Увечері того ж дня, “відповідальний за зв'язки” зателефонував втомленому довготерпінням політв'язневі й повідомив про рішення надати “для задоволення духовних потреб на період релігійного святкування” дзвіницю Церкви Миколи Доброго, яка розташована за адресою м. Київ, вул. Покровська 6, та ротонду на Аскольдовій Могилі. В тій же телефонній розмові, пан Соловей порекомендував не повертати його підлеглим ключі від храмів а продовжувати “здійснювати там релігійні обряди” й запевнив, що незабаром влада прийме окреме рішення про передачу сакральних споруд у власність громад на довший час. Цим здобутком, вірні УГКЦ користуються і нині. Нецивілізований метод дав практичну користь.

Нинішнє буття засвідчило, що аналогічні події відбуваються і у великій політиці. Цілеспрямовано населені у Латвію в період окупації та донині так і не депортовані на історичну батьківщину москвини та євреї, зібрали упродовж 2011 року близько 170-ти тисяч підписів з вимогою надати державний статус російській мові. Формальним ініціатором того паскудства виявився навіть не громадянин Латвії Владімір Ліндерман. Зрозуміло що зухвалість знахабнілих від безкарності приблуд та приходьків викликала серед латишів обурення. Згідно Конституції, зібрані підписи зобов'язували президента Андріаса Берзіньша подати на розгляд сейму відповідне подання. Виконуючи 20-го грудня минулого року бюрократичну формальність, він рішуче засудив ідею зрівняння мов автохтонів та вчорашніх окупантів, і заявив про готовність піти у відставку в разі її схвалення.

Замах на мову звичайно ж шокував латишів і викликав адекватну реакцію. “Для всіх патріотів Латвії, латвійська мова – святе! Вона була, є і буде єдиною державною мовою", - заявив, депутат сейму Райвіс Дзинтарс. “Ми прагнемо щоби Латвія була національною країною, а не малою Росією”, - підтримала його колега Вінета Пориня. На відміну від України, в присязі депутата сейму присутнє речення що захищає державний статус латвійської мови. Конституція Латвії містить 5 статей а латвійське законодавство ще й декілька законів, які захищають національну ідентичність та регламентують використання мови. Неналежне володіння, як і будь-яке порушення, караються справедливим штрафом.

Варто визнати, що населені всупереч волі автохтонів москвини Латвії, перебувають в суттєво кращому становищі аніж їхні єдинокровні брати в сусідніх Литві та Естонії. На відміну від останніх, де більшість окупантів так і не отримали статусу громадян, внаслідок шаленого тиску кремлівських чинників, керівництво країни пішло на поступки, й визнало громадянами цілеспрямовано оселену за часів вже почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Союзу погань. Як і передбачали політологи та аналітики, поступку латвійського керівництва москвини сприйняли проявом слабкості, й зажадали більшого. Під сучасну пору, завдячуючи грошовій підтримці Кремля та міжнародно-кримінальній діяльності (статус латвійського громадянина для москвинів та членство Латвії в міжнародних європейських структурах цьому суттєво сприяють) уможливили налагодити незалежний від державних чинників спосіб життя. У Латвії функціонують російськомовні газети, радіо, телебачення й освітні заклади. Чужинці мають всі можливості ігнорувати латвійські закони, не володіючи латвійською мовою здобувати освіту та мати інформацію. Таке собі безтурботне життя в непередбаченій для них Богом і природою країні.

Дискутуючи довкола подання президента, активісти патріотичних середовищ заявили про готовність знайти кожного парламентарія, який проголосує за надання російській мові статусу державної, й фізично за це покарати. Запевнення стосувалися, в першу чергу, депутатів проросійської фракції “Центр Згоди”.  Голосування (депутати-латиші навіть на обтяжували себе зайвими дебатами) відбулося 22-го грудня. Зі ста парламентаріїв, 60 проголосували проти, решта, не бажаючи бути битими прямо в сесійній залі, від участі в голосуванні завбачливо відмовилися. Не в кращому становищі опинилися й ті, хто підтримав авантюру Ліндермана. Кожному з них, організатори акції ставили в паспорт штамп синього кольору. Факт його наявності, латиші роботодавці вже оцінюють шляхом звільнення підлеглих росіян з роботи. Цинічна зухвалість й наруга над пам'яттю знищених в часи окупації не повинні лишатися безкарними.
                                                                                                               Олесь Вахній