«Бог діє вчасно»: побачити Євангеліє в простих життєвих ситуаціях

Христина Дорожовець, редакторка видавничих проєктів «Свічадо», упорядниця книжок «Бог діє тихо» та « Бог діє, вчасно» ділиться, що коли слухала свідчення священиків і єпископів, їй неодноразово хотілося вигукнути, що з нею теж було таке:

― Мені також здавалося, що я зайшла в глухий кут і не знаходжу виходу. Бували й ситуації, коли не знала, яка відповідь буде для мене найкращою. Упевнена, у кожного були ситуації, коли можна застрягнути в невизначеності, страхах і сумнівах. Але, як свідчить християнський досвід життя, якщо вчасно передати свою справу в Божі руки й довіритися Йому, то знаходяться рішення ситуацій, які ми вважаємо безвихідними.

Один з авторів книжки о. Андрій Шестак, директор Школи журналістики та комунікацій УКУ, каже, що немає кращої книжки чи тренінгу для особистісного зростання, ніж власний досвід, його пережиття і рефлексія. Не завжди людина в скруті здатна усвідомити, що, можливо, це випробування в майбутньому допоможе їй. Священик радить осмислювати життєвий досвід не лише через речі, які нам вдалися, але й через невдачі та поразки, які, втім, привели нас туди, де ми зараз є.

― Коли я навчався в середній школі, нетверезі хлопці натрапили на мене під час перерви. Після цього я мав кілька зламаних ребер і залишився без кількох зубів. Історія могла б бути трагічною. Тоді я, хлопчина у дев’ятому класі, який думав, що своє життя вартувало би присвятити Богові, почав ставити питання про прощення. Чи воно можливе в таких обставинах?

Ти не завжди можеш бути героєм і переможцем, але питання, що буде після цього. Я мусив піти зі школи й потрапив у колегіум Святого Йосафата. Там зустрів людей, які змінили моє життя. Потрапив у середовище, де зміг відкрити своє покликання й побачити себе у взаємодії з такими ж хлопцями. Я зміг розвинути свої академічні навички й пізнати нове. Це я оцінив тільки через роки після інциденту в школі, ― розповідає свою історію о. Андрій.

«Я зрозумів, що все треба будувати тільки з Богом, інакше мені весь час перепадатиме на горіхи через мою самовпевненість» ― пише у своїй історії о. Любомир Филипчак. Ці слова досвідчує й о. Юліан Тимчук ― священник ПЦУ з Івано-Франківщини, який веде власний блог про Бога та Церкву. Він пояснює, що, звісно, нам притаманно планувати свої справи, день, життя. Однак не завжди все вдається так, як людина малює у своїй уяві. Часом усе складається геть інакше, бо на все свій час.

― План може нас розчарувати. Якщо його реалізація не відповідає очікуванням, ми починаємо падати емоційно та духовно. Тут важливо не загубити молитви й не забути, що в нашому житті справді вчасно діє Господь Бог. У книзі пророка Еклезіяста читаємо, що є час воювати і є час миру. Наші особисті плани ― це лише формальність. Звісно, ми щось будуємо. Однак планами все одно керуватиме Бог. Є дві волі: Божа та людська. Коли вони йдуть разом ― усе чудово, коли вони розходяться ― чекай біди.

Присутність Бога в нашому житті не завжди легко помітити. Часом якісь події людина трактує як щасливий збіг обставин, випадковість, везіння ― що завгодно, але не пов’язує це з Господнім замислом. Отець Олег Кришталь ― молодший лейтенант капеланської служби управління першої окремої бригади імені князя Лева Держспецтрансслужби, капелан Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ ― через свою історію вчить бути уважними до того, що відбувається щодня:

― Бог діє вчасно, Бог діє тихо, Бог діє завжди. Чи ми приймаємо Його дію, чи чуємо, що Він хоче, ― це вже питання. Часом людина хоче бути мудрішою за Бога. Однак є приказка: «Людина планує, а Бог керує». Стараймося бачити Божу присутність і Божу дію у нашому житті через обставини, ближніх. Часом ми багато просимо в Господа, але коли Він реально хоче допомогти, ми ту допомогу не здатні побачити.

Отець Олег розповів історію з передової. Один воїн зізнався, що до повномасштабної війни не вірив у Бога, не знав, як молитися. Він є командиром взводу й людиною, що вірить у себе. Коли ж вони з побратимами вперше вийшли на завдання, за декілька хвилин почався артилерійський обстріл. Як командир взводу чоловік мусив прийняти відповідне рішення, щоб зберегти життя своїх людей. Але він запанікував. Тоді знайшов у кишені вервицю й, не маючи поняття, як правильно молитися, щиро просив прощення й допомоги. Військовий зміг зібратися й прийняти правильне рішення. Ніхто з його взводу не постраждав. Тому навіть коли боїмося, не варто забувати, що Бог поруч, Він допоможе.

Отець Роман Гром, адміністратор парафії Різдва Пресвятої Богородиці у селі Мшанець на Львівщині, один з ініціаторів численних соціальних проєктів, у книжці «Бог діє вчасно» розповідає про важливість наших щоденних рішень. Часто людина вичікує вдалої нагоди, обдумує ту чи іншу справу або дію тижнями, місяцями й навіть роками, чекає знаку згори. Та щоб двері відчинили, у них треба постукати, каже священик.

― Деколи буває так, що дійсно треба почекати, не спішити. Та інколи Бог усе для тебе зробив, але рішення за тебе не прийме. Тому треба просто ставати й робити. Буває, на початку щось не виходить. Та це не означає, що треба чекати знаку. Можливо, слід потиснути, докласти зусиль ― і все вийде.

Ще під час навчання в семінарії ми 2014-го року організували з семінаристами і друзями виїзд вертепу на Схід і Південь Україні: Харків, Донецьк, Маріуполь, Мелітополь… Я запросив свого друга як водія, бо в нього був бус. Зібралися, помолилися, все готово. Ми тільки виїжджаємо з Дрогобича ― машина ламається. Проїхали ще якихось 50 кілометрів ― і все, зупинилися на ремонт. Це дуже сильно на нас, особливо на мене як організатора, тиснуло. Треба було вирішувати: вертатися назад чи думати, що далі робити. Ми перетерпіли той проблемний час, помолилися молебень до святого Миколая і після цього відремонтували машину. Дякувати Богу, наступні понад три тисячі кілометрів ми проїхали без жодних проблем, ― згадує о. Роман.

Бог може діяти в нашому житті не лише в конкретних ситуаціях, а й через конкретних людей. Ніхто не зустрічається нам на шляху випадково, упевнений о. Михайло Городиський, адміністратор храму Вознесіння Господнього УГКЦ у Львові, директор Архиєпархіального паломницького центру «Рафаїл» у Львові:

― Господь дарує нам людей. Кожна ― це книжка, з якої можна чогось навчитися. Є ті, від яких можна вчитися доброго, а є такі, від яких можна вчитися так не робити ніколи. Складно прийняти людину, яка нам робить кривду. Та я завжди пригадую, як каже Господь: «Якщо ви любите тих, що вас люблять, яка вам за це нагорода? І грішники те саме роблять. Якщо ви позичаєте тим, що вам позичають, яка вам за це нагорода? І грішники те саме роблять. Ви ж любіть ворогів своїх і добро чиніть тим, хто вам кривду робить, не чекаючи нічого натомість».

Отець Михайло переконаний, що по-справжньому людина зростає через долання труднощів і працю над собою. У цьому контексті священник порівнює людей з бджолами та мухами: бджола навіть серед болота й гною знайде квітку, муха ж навпаки ― навіть у полі квітів шукатиме щось погане.

― Бог хоче, щоб ми були бджілками, щоб ми змінювалися. Він посилає нам інших «комах», щоб ми робили для себе висновки, працювали над собою. Вірю, що в Бога випадкових речей не буває, Він діє у найкращий спосіб, бо хоче нам добра, хоче, щоб ми були щасливі.

Маленькі історії, описані в цій книжці, для сучасної людини є Євангелієм ХХІ сторіччя. Бо ж Євангеліє ― це ділення апостолів про те, що вони пережили, що Господь зробив для них. Бог дав дар авторам-євангелистам зібрати ці розповіді в одній книжці. Господь реально присутній серед нас, Він ніколи не залишає нас,навіть тоді, коли здається, що нас всі залишили, ― каже священик.

Інколи історії, у яких є Бог, зовсім буденні, прості й невеличкі. Однак вони є цінними саме тим, що показують: Бог поруч постійно, ми ніколи не є самотніми у своїх потребах і турботах. Ці історії також допомагають людям побачити, що хтось уже проходив схоже, що хтось зміг дати раду з труднощами, зробити правильне рішення, допомагають у чиємусь досвіді побачити відповіді на свої питання. Отець Юліан влучно зауважує:

― Думаю, нам бракує третьої книжки під назвою «Бог діє всюди». Коли читаємо Євангеліє, то завжди воно починається зі слів «Одного разу», тобто це історія, яка колись сталася. Бог ніколи не марнує слів. Історія, сказана священиком, закарбується в чиємусь серці, бо на її розповідь благословляє Господь. Неважливо, чи її почують кілька людей, чи кілька сотень. Бо навіть якщо в одній людині відбудеться зміна, то проповідь немарна.

Однією з наскрізних ниток збірки «Бог діє вчасно» є тема терпеливості та смирення. У сучасному світі з терпеливістю складно, бо все потребує швидкості. Навіть від Бога людина очікує оперативної відповіді на свої запити.

― Колись люди не могли почекати на Мойсея і зробили собі ідола. Праведний Йов, певно, думав, скільки йому ще ті муки терпіти, але прийняв волю Божу. Ісус Христос приходив у цей світ з силою знищити кожного, хто покладе йому бодай гілочку тернини на голову. Він міг здійснити масові зцілення, але зцілює тоді, коли бачить віру цієї людини або людей, навколо неї. Тобто віра є ключова. Буде дивно, якщо ми в сьогоденні відкинемо таку суперсилу як терпіння. Воно актуальне для тих, хто жив колись, і для нас. Чому я кажу, що це суперсила? Бо вона може робити великі дива, якщо ми правильно, розумно й конструктивно розумітимемо слово «терпіння», ― коментує о. Юліан Тимчук.

Отець Михайло Городиський зауважує, що неправильно просити в Господа терпіння, бо терпіння має кожна людина. Це той хрест, який несемо на життєвому шляху. Тому слід просити терпеливості в цьому терпінні.

― Є гарна приказка: «Хто терпен, той спасен». Христос показав Своїм прикладом, що дорога до неба нелегка, повна випробувань, неприємностей. Але Він її пройшов. Читаючи життя святих я часто думав, як люди могли пережити такі страшні тортури й не зректися Бога, своєї віри. Але зрозумів: коли людина з Богом, то здатна все перейти. Важливо завжди залишатися з Господом і в молитві просити, що Він дав мудрість зрозуміти те, що відбувається в нашому житті, і силу пережити це.

Терпіння не є добром, за словами о. Андрія Шестака, однак воно потрібне нам, щоб удосконалюватися. Якщо ми долаємо труднощі з Богом, терпеливо й гідно, то вони стають життєвими уроками.

― Погляньте на наших воїнів. У них терпінь дуже багато ― від фізичних до духовних. Брак їжі, відсутність сну і нормального життя. Але терпеливості в них ще більше. Це достойний і гідний приклад того, як не здаватися, попри всі випробування. Терпінь у житті дуже багато, але їх треба вміти зносити й робити правильні висновки, ― підсумовує капелан Олег Кришталь.